Я працюю менеджером на телефоні. За цілий день відповідаю на таку кількість дзвінків, що до вечора навіть розмовляти не хочеться. Моя робота мені не подобається.

Ця офісна рутина відбирає стільки сил та енергії, що додому я повертаюся як вичавлений лимон.

Щоб відновити свої сили на вихідних стараюся поїхати у якесь тихе та затишне місце.

Так, щоб людей не було поруч, лише я та природа.

У таких місцях на мене надходить натхнення і я починаюся займатися улюбленою справою – фотографуванням.

Цього разу у свою невеличку подорож взяла подругу. Інна хотіла поновити свої соціальні мережі гарненьким контентом, тож ми домовилися про фотосесію. Вирішили поїхати до лісу за містом.

Там є прекрасні локації та й результат буде ефектним. Я розповіла про свою ідею клієнтці, вона погодилася.

У лісі було прекрасно. Я ще ніколи не відчувала такого свіжого повітря та прекрасної тиші. Таке єднання з природою для мене найкращі ліки проти поганого самопочуття.

Інна моє захоплення не надто розділяла, тож ми прийнялися за роботу.

У мене виникла ідея одного крутого фото, та для цього потрібно було лягти на землю. Навіть не роздумуючи, я зайняла потрібну позицію й почала фотографувати, коли відчула, що у шию щось ніби давить.

Прибрала рукою землю й знайшла красивий старовинний ланцюжок з медальйоном. Він відкривався, усередині було фото красивої дівчини, позаду гравіювання: «Моєму коханому Едуарду».

Привласнювати знайдену річ я не збиралася, тож вирішила викласти фото медальйона в інтернеті.

Раптом власник знайдеться.

Через кілька днів до мене зателефонували з невідомого номера. Приємний чоловічий голос попросив зустрітися, адже медальйон належить його дідусеві.

Я не відмовила, ввечері попрямувала до свого незнайомця.

Зустрів мене високий підтягнутий чоловік з приємною зовнішністю. Він відрекомендувався й запитав чи принесла й знайдену річ.

Щоб переконатися, що медальйон дійсно належить їхній родині, запитала про гравіювання.

-Так, звісно. Я розумію вашу пересторогу. Цей медальйон дідусеві подарувала моя покійна бабця, коли вони були вимушені розлучитися на тривалий період часу. Для нього він став своєрідним талісманом.

Старий ніколи з ним не розлучався, а нещодавно повідомив мені, що загубив найцінніше.

Тоді я вирішив пошукати в інтернеті й натрапив на ваше оголошення.

На зворотному боці прикраси вигравійовано: «Моєму коханому Едуарду».

-Так, дійсно. Значить це ваше – я простягнула медальйон чоловіку й збиралася піти, проте він попросив мене здійснити візит до дідуся.

Нехай старенький особисто познайомиться з рятівницею його дорогоцінності.

Ми провели прекрасний сімейний вечір. Едуард Васильович розповів мені історію свого кохання. Я слухала, ніби заворожена. З онуком дідуся ми спілкуватися не припинили.

Навіть більше, між нами пролетіла іскра, тож на разі ми пара.

Едуард Васильович жартує, що це бабуся допомогла онуку знайти гідну дівчину.

Тож тепер він очікує запрошення на весілля.

Ми й не проти.

КІНЕЦЬ.