– Як швидко летить час! Начебто ще вчора я виходила заміж. А і ще один рік пролетів, – дивлячись у вікно на хуртовину, думала Віталіна.

Два дні тому зустріла Новий рік сама і загадала бажання – щоб наступний Новий рік зустріти вдвох та бажано зі своєю половинкою.

– От і подивлюся, чи правда кажуть, що новорічні бажання виконуються, хай і не одразу. Хоч і не вірю я в це, але донька наполягає, каже – «треба тільки повірити, і все буде ок», – посміхнулася сама собі Віталіна, згадавши про доньку, яка вже одружена і живе у Вінниці із сім’єю. Віталіна два роки тому стала бабусею, донька народила сина Марка.

Чотири роки тому від Віталіни пішов чоловік Андрій. Разом прожили двадцять три роки, але яке це було сімейне життя? Із чоловіком виховали лише одну дитину, доньку.

Проживши роки три сімейного життя, Андрій з кожним днем ставав важчим, почалися сварки на рівному місці, навіть дочка іноді його дратувала.

А потім взагалі став поглядати на інших жінок, навіть у присутності дружини фліртував. А згодом міг дозволити собі не прийти додому на ніч, нічого не пояснюючи дружині.

Віталіна жила з ним і закривала очі на його витівки заради доньки, так вона думала.

– Нехай у доньки буде батько, та й незручно якось розлучатися, що люди скажуть?

Доброю та вихованою була Віталіна, вона навіть матері не розповідала про чоловіка, переживала, що мати невзлюбить зятя та висловить йому все. Віталіна почуватиметься не у своїй тарілці, буде думати, що це через неї посварилися зять та теща.

Одним словом, жила, закривала очі та сподівалася на краще. А краще не ставало. Чоловік нахабнів. Дійшло до того, що зарплату майже не віддавав.

– Мені потрібніша моя зарплата, а тобі скільки не дай, все одно дякую не скажеш, – говорив він дружині, і йшов з грошима до іншої жінки, а потім через деякий час повертався додому.

Час минав, донька навчалася у школі, Віталіна працювала. Подруга та колега Віра не розуміла її, коли та ділилася з нею своїми проблемами у сімейному житті.

– Віта, ну скільки можна терпіти? Ти не любиш себе і навіть не шануєш. Андрій нахабно від тебе йде до іншої, а ти мовчиш. Та я б давно його виставила з дому. Полюби себе. У тебе донька майже доросла, і що вона бачить?

Вона думатиме, що таким воно і є сімейне життя. Тато гуляє, мама спокійно сидить. Вона має реальний приклад перед очима, – обурювалася Віра.

Віталіна розуміла:

– Так. Вірочка, це мій такий нерішучий характер. Дякую тобі, мама теж мене сваре, і каже те саме, уявляєш, слово в слово!

Але до розриву сімейних стосунків підвів сам Андрій, якось прийшов із роботи і повідомив:

– Ну все, я йду від тебе. Іду до моєї коханої жінки, вона молодша за тебе на вісімнадцять років. Я її люблю, і взагалі у нас з нею велике кохання! А ти живи як хочеш. Ти вже старішаєш, а мені хочеться молоду дружину. Ну, збери мої речі!

– Тобі треба, ти й збирай! Іди, я рада, нарешті житиму спокійно. Якщо вже так любиш, то живіть. А я не заважатиму вашому щастю, – відповіла дружина і пішла на кухню, а чоловік трохи навіть розгубився від такого нахабства дружини.

– Дивись, як заговорила? Що це з нею? Навіть і не заплакала, – думав він, кидаючи у валіз свої речі, а потім зачинивши гукно двері пішов, не забувши при цьому прихопити гроші з ящика комода.

Віталіна насправді спокійно поставилася до відходу чоловіка, вона давно це припускала, дочка доросла, незабаром поїде. Чоловік пішов. Але чомусь його велике кохання тривало недовго. Та сама подруга Віталіни повідомила, зателефонувавши їй увечері у вихідний:

– Віточко, повідомляю тобі новину, твій Андрій живе у своєї матері. Ти ж знаєш, що твоя свекруха живе у мене в сусідах. От і бачу, виходить твій благовірний від матері, сідає в машину і їде на роботу, а ввечері назад.

Вже втретє бачу його. А сусідка моя з першого поверху, бабуся-всезнайка Іванівна, сказала мені: «Андрій живе у матері, виставила його молода. Вона думала, він багатий, а живе на одну зарплату. А молодим тепер що треба? Гроші! Ось і живе тут».

Віталіна після дзвінка подруги обмірковувала:

– Зрозуміло, навіщо жінці потрібен чоловік, який майже на двадцять років старший? Зрозуміло, через гроші позарилася та на Андрія. Напевно, думала він при грошах, Андрій уміє красиво подати себе, а виявилося у нього за душею немає нічого, от і виставила.

Минув деякий час, донька вийшла заміж і поїхала з чоловіком до його батьків. Віталіна звикла до самотності, і їй вже було комфортно одній, щоправда іноді сумно, але Віра не давала їй сидіти вдома. У вихідні кудись та витягала в кафе, в кінотеатр, просто на прогулянки або на шопінг торговими центрами.

Якось Андрій вирішив повернутися до дружини. Зателефонува їй на телефон, запитав:

– Віталіно, нам треба поговорити і терміново! Як ти на це дивишся?

– Ніяк не дивлюся, про що говорити? – Запитала вона і відключилася.

Андрій зрозумів, дружина налаштована рішуче, а він розмріявся, простить дружина його, і він легко повернеться назад. Ще три рази намагався поговорити з дружиною, та не відповідала, тоді він пішов іншим шляхом. Вирішив діяти через родичів.

Віталіну запросила на день народження свого чоловіка старша сестра Андрія.

– Віталіно, приїжджай до нас, у мого чоловіка день народження, ти ж пам’ятаєш? Чого тобі одній сидіти, трохи розвієшся, – якось ласкаво говорила сестра чоловіка.

Віталіна знала, Андрій там неодмінно буде і швидше за все сестра дзвонить на його прохання. Чоловік вирішив скористатися нагодою, мабуть хоче у неї вибачитися. Вона пообіцяла, що приїде.

У суботу Віталіна збиралася на день народження, зробила макіяж, вклала феном волосся, одягла нову сукню. Коли підійшла до дзеркала на весь зріст, вона від несподіванки витріщилася на відображення симпатичної жінки.

– Ого, а я взагалі-то ще нічого! Красуня, не дарма каже мені подруга – «подивися на себе у дзеркало». А я щоразу мигцем зазирну в нього і все. Виявляється, дзеркало каже правду. А навіщо я поїду туди, на цей день народження, який мені зовсім не потрібен? Тим паче там буде Андрій. Навіщо мені потрібний колишній чоловік? Що я від нього бачила хороше? Ображав, зраджував, кинув! Це зараз йому треба повернутись додому, а потім все почнеться спочатку! Він же не дасть мені нормально жити, – такий монолог сказала Віталіна, дивлячись на своє відображення у дзеркалі. – Дякую, моє дзеркальце, дякую за правду і впевненість, яку ти в мене вселило!

Віталіна ще раз глянула на своє відображення, засміялася і пішла в кімнату на ходу, знімаючи сукню, змила макіяж, вмилася і заварила собі чай, всілася перед телевізором зі спокійною душею. Весь вечір дзвонив телефон, то був Андрій та його сестра. Одного разу вона відповіла чоловікові, і на запитання, чому вона не приїхала, відповіла:

– А що мені робити? На тебе дивитись? Не хочу тебе бачити та чути. Тим більше коли ти йшов до іншої жінки через сестру не розмовляв. Ось тепер і живи сам зі своєю ріднею.

Потім Андрій ще кілька разів приходив та дзвонив, але вона не відкрила. Хоч і думала вона, що швидше за все тепер житиме сама, не зможе нікого покохати, але дочка і подруга в один голос стверджували, що в неї все ще попереду. Ніколи не пізно зустріти свою половинку, та й який ще вік у неї, сорок сім років.

От і дивиться зараз Віталіна у вікно на хуртовину. Подзвонила подруга:

– Віта, запрошую тебе на дачу до моїх батьків, збирайся скоріше, скоро під’їду, у тата день народження!

– Ти чому раніше не сказала, як я без подарунка? Без подарунка однозначно не поїду!

– Ой, та гаразд, по дорозі заскочимо, ну вибереш що-небудь, раз так тобі незручно.

Після торгового центру з подарунком та великим букетом квітів Віталіна із подругою приїхали до її батьків. Ті зраділи, а іменинник підійшов до Віталіни з чоловіком років п’ятдесяти, міцної статури, з невеликою борідкою і промовив:

– Віта, познайомся – це Вадим, син мого кращого друга, а це його батько, – кивнув він на літнього чоловіка, що стояв поруч.

– Дуже приємно, Віталіно.

Вадим виявився балакучим і підхопивши Віталіну під ручку, відвів у бік, де смажився шашлик. На мангалі в ряд лежали шампура, а Вадим наглядав за шашликом. Він був головним по шашлику. Чоловік виявився з гумором і Віталіна весело сміялася з його жартів.

– Ну подруга моя, бажаю тобі щастя та величезної любові! – казала їй Віра. – Вадим не одружений, вже два роки, як у неодружених. Щось йому з дружиною не пощастило. І бачу, як він зачарований тобою. Ось подивишся, це твоя людина, час покаже.

Віталіна посміхалася, вона й сама відчула, як її сподобався Вадим за першого ж знайомства. І час показав. Кохання накрило їх із головою, незважаючи на вік. Віталіна навіть не могла уявити собі, що на сорок восьмому році можна закохатися.

Вадим виявився серйозним та дбайливим, впевненим у собі чоловіком, і після деякого часу запропонував їй заміж. Віталіна довго не роздумувала та відповіла згодою. І всі її переживання розвіялися, раніше вона думала:

– Якось незручно у такому віці виходити заміж і розпочинати нове життя. А раптом знову не пощастить?

Але зараз вона про це вже не думає, вони щасливі з Вадимом і живуть у нього в будинку за містом, неподалік батьків Віри. А подруга часто буває у них у гостях і сміється завжди:

– Ну, що ми тобі говорили з твоєю донькою, новорічне бажання завжди здійснюється! Тепер зрозуміла? Головне вірити!