Інна познайомилася з Ігорем в інституті. Вони одразу сподобалися один одному, почали зустрічатись. Бачились часто – жили ж обоє в гуртожитку.

Після двох років спілкування закохані вирішили жити разом. Ігор на той час навчання закінчив, влаштувався працювати.

Ніщо не віщувало біди – закохані чудово ладнали, зарплати Ігоря та стипендії Інни на двох цілком вистачало, оскільки студентське життя навчило економити.

Одного разу вони навіть зуміли з’їздити відпочити. Батьки у їх стосунки не втручалися. Вони часто їх відвідували. Ті приймали привітно, жодних претензій не висловлювали.

І тут раптом з’ясувалося, що батьки Ігоря купили йому квартиру. Радості в закоханих не було меж!

Розпочався ремонт. Інна, зрозуміло, активно допомагала.

Її батьки дали грошей на меблі, побутову техніку.

Інна ходила щаслива. Вона подумки вже малювала в голові картинки одна прекрасніша за іншу.

Ось вони з Ігорем влаштовують романтичну вечерю, ось вона чекає на нього з роботи: на столі – його улюблені котлетки й овочевий салат зі сметаною, ось вони приносять додому свого первістка…

Нарешті настав час переїзду. Увечері Інна поралася на кухні наспівуючи якусь пісеньку.

Настрій у неї перед переїздом в нову квартиру був просто прекрасним!

Раптом на кухню зайшов Ігор і якось дивно глянувши на кохану сів за стіл.

– Ігорчику, коханий! – заметушилися Інна. – Зараз будемо вечеряти. Твої улюблені котлетки майже готові!

– Інно, нам треба серйозно поговорити, – раптом сказав чоловік.

– А що таке? – здивувалась Інна. – Щось не так з ремонтом?

– Інно, я переїжджаю один…

– Не зрозуміла, – дівчина аж присіла від несподіванки. – Ти жартуєш?

– Мої батьки не хочуть, щоб ми жили разом…

– Дивно, – ледь промовила Інна. – Вони ж приймали мене як свою. Виходить, прикидалися?

– Справа не в тобі, – Ігор не помітив, як сильно напружилася Інна.

Він взагалі відводив очі вбік, щоб не натрапити на її погляд

– Просто вони вважають, що мені рано одружуватися. Наполягають зачекати до тридцяти років…

– А що ж вони раніше мовчали, коли ми жили в гуртожитку? – Інна ледве стримувала сльози. – Чи їх влаштовувало, що їхній синок нагодований і доглянутий?

– Інно, ти себе чуєш? – Ігор обурено підвів брови. – Ти взагалі-то про моїх батьків говориш. Нічого такого вони не казали. Просто батько вважає, що я маю стати на ноги, ти – закінчити навчання. Вони ж не забороняють нам зустрічатися!

– Ах он як! – Інна засміялася. – Жити разом не можна, а зустрічатися можна?

– А що? – Ігор явно не зрозумів сарказму подруги. – Я не збираюся тебе кидати. Але й проти батьків не піду. Не забувай: вони купили квартиру.

– Ну звісно: жити зі мною в гуртожитку – це одне, а в квартирі – зовсім інше, – Інна раптом відчула, що вже сама не хоче жити з Ігорем, але промовчала.

– Ну от, ти сама все розумієш, – Ігор знову не помітив у словах Інни нічого такого. – Поживемо окремо, а потім я спробую поговорити з батьками ще раз.

– Коли? Через рік? Через два? – запитала Інна. – Чи коли дитина до школи піде?

– Яка дитина?! – Ігор змінився на обличчі, побілів. – Ти вагітна?

– А що, тебе дивує? Чи ти не знаєш, що від спільного проживання бувають діти?

Ігор розгублено мовчав. Швидко обмірковував, що скаже батькові з матірʼю. Інна спостерігала за ним.

Вона відчувала прямо якусь огиду…

Потім вона не витримала:

– Та не трясись ти так! Я пожартувала. Ніякої дитини немає. Схоже і «нас» скоро не буде…

– Нема?! Пожартувала?! Ну, й жарти в тебе… У сенсі не буде? – здавалося, що Ігор збирає в голові якусь мозаїку. – Що ти маєш на увазі?

І тоді Інна сказала:

– Не знаю, як ти, але я вважаю себе самостійною людиною і не хочу, щоб моє життя хтось контролював. Навіть якщо це батьки. Твої чи мої – не важливо.

– Вони й не намагаються. Просто висловили свою думку.

– Так? – Інна секунду помовчала і твердо продовжила, – значить так: або ми самі винаймаємо квартиру, щоб батьки зрозуміли, що ми все одно будемо разом, або… Давай прощатися… Прямо зараз.

– Це твоя умова? – Ігореві явно не сподобався категоричний тон Інни. – А те, що мої батьки витратили купу грошей на квартиру, і я не можу з ними так вчинити – це тобі байдуже?

– Вони самі так вирішили. Я їх про це не просила. А тепер і мною розпоряджаються. А ти йдеш у них на повідку. Це як? Тепер так буде? А може, ти й не збирався створювати сім’ю? Тобі просто було зручно жити зі мною. А що? Квартиру винаймати не треба. Подружка під боком. Їжа на столі.

– Інно!

– Що «Інно»?! Якщо ти готовий так легко відмовитися від мене, то не особливо я тобі й потрібна. Зізнайся вже, нарешті. А то приплів батьків… Смішно навіть. Доросла людина…

Ігор нічого не відповів. Він ніби вперше побачив свою Інну…

Більше вони не зустрічалися…

Гроші за меблі принесла матір Ігоря.

Прийшла в гуртожиток, постукала у двері, мовчки простягла пакунок, подивилася зневажливо й пішла…
…А через пів року Інна зустріла Миколу. Вони дуже покохали один одного, разом орендують житло і збирають на власну квартиру.

А ще вони чекають поповнення у сімʼї – Інна вагітна.

Про Ігоря вона ж іноді згадує тільки з іронічною посмішкою…

КІНЕЦЬ.