– Коханий, у мене до тебе маленьке прохання, – звернулася до чоловіка за вечерею Олена. – Все, що завгодно, кохана. Тільки давай спочатку поїмо, – зупинив її Ігор. – Але, Ігоре, це дуже важливо, – якось підозріло додала жінка. – Добре, кажи, Олено, тільки швидко… А то я з хлопцями на вулицю збирався…, – сказав Ігор і відклав ложку вбік. Олена шдидко почала щось розповідати чоловіку. Ігор вислухав дружину і застиг від почутого
-Коханий, у мене до тебе маленьке прохання, – звернулася до чоловіка за вечерею Олена.
-Все, що завгодно, кохана. Тільки давай спочатку поїмо, – зупинив її Ігор.
-Але, Ігоре, це дуже важливо.
-Добре, кажи, Олено, тільки швидко… А то я з хлопцями на вулицю збирався… Вони на велосипедах сьогодні покататися вирішили…
-Ігоре, та це багато часу не займе … У мене подруга є …
-І не одна навіть…
-Та не зупиняй ти мене, Ігоре … Так ось, Тоня з чоловіком посварилася …
-Співчуваю. А я то тут причому? Допомогти мені їй нема чим, бо ні з нею, ні з її чоловіком я не маю щастя бути знайомим…
-Як це до чого? Дуже навіть ти їй можеш допомогти… Та й познайомитеся ви скоро, я сподіваюся…
-З ким? Із чоловіком Антоніни? Він теж з дітьми на прогулянку йде? Гаразд, подзвони їй, скажи, що ми скоро вже на стадіон підемо… Там і познайомимося… Він мене впізнає про наявність поруч зі мною двох однакових хлопчиків на велосипедах… А я його як впізнаю?
-Ігоре, не говори нісенітниць. Ні з яким чоловіком Тоні тобі знайомитися не треба! Справа в іншому!
-У чому? Я не розумію тебе, Олено!
-А я і кажу … Тоні жити ніде …
-В сенсі? Її чоловік із дому виставив чи що? Ось негідник…
-Не виставляв він її, вона сама пішла … Не може більше поряд з ним перебувати …Образив Тоню чоловік сильно …
-Так? Ну тоді зрозуміло. Тільки ось я не збагну, я тут до чого?
-Ігоре, я ж кажу тобі, що жити Антоніні ніде. От я й подумала, що ми з тобою могли б її ненадовго взяти до себе..
-Що?
-Ігоре, вона ж моя подруга …
-Якщо ми з тобою будемо всіх твоїх подруг у себе селити, як тільки вони з чоловіками посваряться, то думаю, що мені самому виселятися доведеться … І не тільки мені, Олено …
-А кому ж ще?
-Дітям нашим! Олексію та Ярославу…
-Це чому ж?
-Це тому, що у нас з тобою квартира двокімнатна… В одній кімнаті ми з тобою живемо, в іншій діти… І де ж, дозволь поцікавитися, ти подруг селити зібралася? У тебе ж подруг цих мабуть не мало …
-Не так багато у мене подруг. Не перебільшуй… А Тоня зі мною в нашій кімнаті поживе… Правда, я добре вигадала?
-Дуже просто! А я де житиму? У мами, мабуть?
-Милий, ну, навіщо так категорично? Ти з хлопчиками в одній кімнаті поживеш… Це ж тимчасово…
-З дітьми? А де я спатиму? У них там ліжко двоярусне стоїть. Вони постійно місцями міняються… Але це вони… А я на їхньому ліжку не поміщусь… Це точно…
-На надувному матраці поспиш.
-І справді, мила, все просто … Біда тільки в тому, що його і розмістити в дитячій ніде … Але нічого, я і на килимку непогано посплю …
-Ось-ось, Ігоре, я чую слова не хлопчика, а чоловіка…
-А я чую безглузду нісенітницю … Втім, я згоден змиритися і поселити у нас твою подругу, якщо вона виконає ряд моїх умов …
– Говори, Ігоре, я тебе слухаю …
-Отже, вранці вона готуватиме нам з тобою та нашим дітям сніданок, поки ми дітей у садок збираємо…
-Але, милий …
-Далі за списком … Хлопчиків в дитячий садок відводити теж буде вона …
-Але чому? Ти ж завжди сам цим займався.
-Це було раніше, поки твоя подруга не надумала в нас пожити … А тепер вранці, поки вона дітей в садок відводити буде, ти виконуватимеш свої подружні обов’язки …
-Вранці? Але, Ігоре…
-А Коли ж ще? Вночі в нашій кімнаті Тоня спатиме… Так що в нас залишається лише ранок… І вечір…
-Який ще вечір? Увечері хлопчики з садка приходять, і ти йдеш із ними на прогулянку.
-Я більше не буду з ними гуляти.
-Як це? А хто буде?
-Тоня твоя! Хто ще?
-Чому це?
-Тому що я ввечері перед телевізором лежатиму і футбол дивитися… Мені ж треба відпочити хоч колись…
-Не зрозуміла! У тебе вся ніч попереду, відпочивай…
-На килимку, люба моя, не дуже зручно спати … Але ж я погодився, так що твоя подруга повинна бути мені вдячна… Так… Що ж ще?
-А є ще щось?
-Є… Ми з тобою давно разом нікуди не ходили… Тож у суботу підемо в кіно, після кіно зайдемо до кафе, потім прогуляємось парком… Поговоримо хоч… Ох, заживемо…
-Ігоре, ти нічого не забув?
-Забув? Ні, не хвилюйся, я все пам’ятаю. Мама твоя запрошувала нас на вечерю. Ми встигнемо…
-Я не про це … Ти синів куди подіти збираєшся? Чи твої батьки з ними посидять?
-Які батьки, люба? Адже у нас Тоня житиме, ось вона з хлопчиками і посидить…
-Тоня дітей не любить … Так що не сподівайся …
-Доведеться полюбити … Я ось теж на килимку спати не люблю …
-Ігоре, ти все якось не так зрозумів … Тоня … вона жінка піднесена …
– Тобто вона співатиме ще дітям? Це добре, я й сам із задоволенням її послухаю.
-Хто співати буде?
-Піднесена жінка … Хто ж ще?
-Ні, Ігоре, Тоня співати не вміє… Вона взагалі нічого не вміє…
-Як це?
-Готувати вона нам не буде… У неї цим чоловік займається… Вона навіть каструлю від сковорідки відрізнити не може…
-Так? Бідолашний чоловік… Я йому щиро співчуваю… Але, якщо Тоня твоя жити у нас збирається, то їй доведеться навчитися… По-іншому ніяк… Пилососом вона користуватися хоч вміє?
-Вона з технікою не дружить … Все в неї ламається відразу … Так що ні, напевно …
-Віник їй купити доведеться …
-Навіщо це?
-Прибирання робити … Навіщо ж ще? Швабру їй покажеш, якщо вона раптом і з нею не знайома.
-Але як так, Ігоре? Стороння жінка у нас тут прибиратиме?
-Звичайно, не я ж за нею прибирати буду … Ти що?
-Ігоре … Ну, добре, я з Тонею поговорю, але, сподіваюся, ти не думаєш, що Тоня прати сама буде?
-Сама, звичайно … Чи ти збираєшся її обпирати? Я не зрозумів!
-Але я так думала, що разом із нашими речами ти і її запустиш. Тобі складно чи що в машинку і її речі завантажити?
– Мила моя, це я твою спідню, білизну випрати можу … Причому, вручну! Мені нескладно … Але, вибач мені, прати речі твоєї подруги, я не збираюся …
-Я про її спідню білизну тобі нічого не говорила …
-Слава Богу, тому що я ось кажу, що їй іноді доведеться мою нижню білизну прати …
-Що?
-А що? Завантажить у машинку, та й годі…
-Ігоре, якась дивна розмова у нас виходить … Ти не думаєш?
-Не думаю … Отже, що у нас виходить? З дітьми я більше не сиджу! Чудово… Ти в нас більше не готуватимеш! Чудово, часу для мене коханого в тебе тепер буде більше… Прибирання Тоня візьме на себе… Шикарно! А то я вже втомився кожні вихідні пилососити, та чекати, поки ти підлогу помиєш, та пил протреш… З одягом, правда, недобре виходить… Можливо, доведеться мені все ж таки самому прати… Треба подумати… Ну, як тобі мій план?
-Не подобається мені все це … Тоня-то з чоловіком зі своїм і посварилася через те, що він почав просити, щоб вона частину обов’язків по дому на себе взяла … Причому, зауваж, тільки частину … А ти все на неї перекласти вирішив… Та ще й діти… Я ж говорю, що вона їх не любить…
– Мила моя, ти Тоні своїй мої умови озвучи, а вона вже нехай сама вирішує, згодна вона чи ні … Я ж свого рішення не зміню. За те, що я спатиму на килимку в дитячій, твоя подруга повинна буде позбавити мене всіх моїх обов’язків по дому. Інакше ніяк! Щодо готування ви самі вирішуйте… Якщо ти не проти ще й Тоню годувати, то це твоє право…
-Добре, Ігоре, я поговорю з Антоніною …
Вже за годину Олена повідомила чоловіка, що Тоня у них не житиме…
-Як я і припускала, Тоня сказала, що з дітьми сидіти не зможе … Ще вона заявила, що прибирання я можу робити і сама … З приводу прання вона сказала, що буде краще, якщо цим займатимуся я …
-От і добре, що все так вирішилося… Ти залишилася з подругою у добрих стосунках, а це – найголовніше…
-У яких добрих стосунках, Ігоре? У мене більше немає подруги.
-Як це? Ти ж їй не відмовила… Це я умови нездійсненні для неї висунув…
-Ігоре … Тут така справа … Вона мені що сказала?
-Що?
-Вона згодна з тобою ходити в кіно та на виставки, гуляти в парку, кататися на велосипедах… І навіть до мами моєї на вечерю готова сходити…
-Круто вона все перевернула …
-І це ще не все … Вона сказала, що, поки я дітей вранці в дитячий садок відводитиму, вона готова мій подружній обов’язок перед тобою виконати в повному обсязі …
-Що?
-Ну щоб ти був задоволений тим, що вона у нас поживе …
-Так? Мила моя, як добре, що я заздалегідь умови її проживання у нас обговорити з тобою вирішив… Інакше б довелося мені у мами все-таки селитися… А мені цього не хотілося б…
-Ігоре … Але як так? Адже я думала, що ми подруги…
-Ех, Олено, однією подругою більше, однією – менше, ти й не помітиш… Тільки, люба моя, ти більше їх до нас пожити не запрошуй… Або мої умови заздалегідь озвучуй… Ти все добре запам’ятала?
-Запам’ятала, запам’ятала, коханий … Але мені це не знадобиться … Нехай вони зі своїми чоловіками живуть … Так і їм, і мені спокійніше буде …
Ігор та Олена живуть добре. Останнім часом подруг у Олени значно поменшало, чому Ігор дуже радий…
Антоніна пішла від чоловіка і повернулася до мами, щоправда, для цього їй довелося переїхати до іншого міста. Але там мама оточила свою улюблену донечку турботою і увагою … Вона їй і сніданки, і обіди, і вечері сама готує. Вона ж самостійно прибирає в квартирі, доньку такими нісенітницями не напружує… Одне погано… ніхто не просить в Антоніни виконання подружніх обов’язків, а саме це їй найбільше у шлюбі подобалося… Але нічого, буде і на її вулиці свято.
А як же чоловік Антоніни? У нього все добре… Зустрів жінку, яка не проти і поїсти йому приготувати, і випрати, і прибирання зробити… Хоча він від неї цього і не просе, готовий і сам усім цим займатися, адже дружина його нова вагітна, і незабаром він нарешті то стане татом…
КІНЕЦЬ.