Олексій позіхнув і подивився на годинник, було далеко за північ, а дружина ще не прийшла з корпоративу.

Щоб не заснути, він зробив собі міцну каву та продовжив писати курсову для чергового студента.

– Ану вставай, недолугий! Досить світло марно витрачати!

Олексій від несподіванки ледь чашку з кавою не випустив. Він здивовано глянув на тещу і тільки-но хотів їй відповісти, як та знову почала:

– Сидить, каву попиває, а моя Аліса невідомо де, працює бідненька! Невдаха! Треба ж було їй з тобою зв’язатися! Скільки ж хороших кандидатів було, так ні, вона обрала тебе!

– Ніно Іванівно, ви чого завелися? Аліса на корпоративі, я теж даремно світло не витрачаю, підробіток взяв додому, щоб грошей назбирати, якщо ви забули у нас через два місяці річницю весілля, хочу дружині сюрприз зробити.

– Таке забудеш… До речі, це не ти в мене гроші взяв?

– Ніно Іванівно, ви що зовсім, чи що? Які гроші? Я працюю, ще й підробіток беру, і взагалі я не привчений брати чуже.

– Знаю я вас, візьмете чуже і не скривитеся.

– Ніно Іванівно, я живу з вами вже чотири роки і за цей час у вас нічого не зникло…

– Так ти все рознюхував, розвідував, а як дізнався, скільки грошей я вдома зберігаю, так і взяв. Ну, нічого, я на тебе знайду управу! Викличу кого треба.

– Та заради Бога, викликайте!

Олексій, бачачи, що його теща ніяк не вгамується, взяв ноутбук і пройшов у їхню з дружиною кімнату.

Маленький Олег сопучи, спав у ліжечку. Поглянувши на годинник і переконавшись, що час перевалив далеко за північ, Олексій ліг у ліжко.

Заснути не виходило, думки так і плуталися в його голові. Цікаво, чому Аліса затримується? Невже їм знову з дівчатами здалося мало і вони продовжили гуляти десь іще. Може, вона завела коханця? Ні…. Це навряд чи.

Останнім часом Аліса дуже змінилася, вона більше не доглядала за собою, як раніше, не ходила по салонах, не робила манікюр, навіть прикраси, яких у неї було дуже багато не одягала. Який може бути коханець? Якби він у неї з’явився, то Аліса навпаки стала б краще за собою стежити, а так…

– Ах, ти ж! Спить і в вус не дме, де його дружина ходить! Може, їй недобре стало, може…

– Що ви таке говорите? Все в Аліси нормально, говорю ж я вам вона пішла на корпоратив, мабуть, вирішила у подруги заночувати.

– І правильно зробила, я б на її місці вчинила б так само! Краще вже так, аніж з таким як ти бути!

– Ніно Іванівно, я терплю-терплю, але можу і відповісти! Що таке? Що я взяв у вас?

– Ти мені ще поговори!

– Не галасуйте, зараз дитину розбудите!

Жінка зиркнула на ліжечко з Олегом і підійшла до стільця, де був одяг Олексія.

Вона швидко почала перевіряти кишені, і не знайшовши нічого, полізла в комод, а потім у шафу.

Олексію вартувало великого зусилля стриматися, все ж як-не-як вона його теща, та й живе він поки у її квартирі…

– Ну що? Нічого не знайшли? Повірили, що я нічого у вас не брав?

– Сховав, мабуть! Я по твоїх безсоромних очах все бачу! Поверни гроші, інакше я тобі зараз влаштую! Досить, мій терпець урвався! Терпіла-терпіла і крапка! Поверни все, і забирайся, куди хочеш!

– Добре, ми підемо. Завтра ж я займуся пошуками орендованої квартири, і ми переїдемо.

Здавалося, покірність та ввічливість Олексія діяли на Ніну Іванівну дуже дратуюче.

Вона почервоніла і діставати з шафи речі на підлогу.

– Господи, та коли вона заспокоїться, і де стільки часу ходить Аліса?! – думав Олексій.

При доньці Ніна Іванівна була дуже лагідна, і до Олексія окрім як «зятьок», не зверталася, але за її відсутності щоразу він дізнавався про себе багато нового.

– Аліса з тобою нікуди не піде, а ти забирай свого малого і йди куди хочеш!

– Як вам не соромно? Це ж ваш онук!

– Від поганого насіння погане й виростає! Не вистачало мені ще, щоб я під старість років мала ще одного такого, як ти.

– Що ви таке говорите? Як вам не соромно? Я хоч і сирота, але виховання у мене пристойне, і дитина моя, дай Боже, буде вихованою, а вам має бути соромно за те, що ви наговорюєте на мене.

– Наговорюю? Скажи мені, звідки в тебе новий телефон? А речі нові у дитини звідки? Можеш не відповідати! Обібрав мене, і живеш приспівуючи, а я ці гроші по крихтах збирала, хотіла з Алісою за кордон відпочивати поїхати.

– Нічого я вашого не брав, ви самі бачите, як я вдень і вночі працюю. Навіть на вихідних я не розлучаюся з ноутбуком, все курсові пишу, аби у вашої дочки та мого сина все було.

Олексій втомився виправдовуватися. Йому хотілося виставити цю жінку з кімнати і зачинити за нею двері, щоб більше її не чути і не бачити.

Як вона взагалі могла таке про нього подумати, коли він стільки зробив для них? За ті гроші, які він витратив на оплату їхніх кредитів, він давно міг би зробити перший внесок і взяти кредит на покупку своєї квартири. Від обурення та образи, Олексій все це висловив своїй тещі, і ще додав під кінець:

– Не чекав я такого від вас. Зробили ремонт, купили нові меблі, а тепер виходить, я вам більше не потрібен. Тепер ви можете звинувачувати мене у всіх гріхах.

Теща почала галасувати. Олексій поспішив до сина, і взявши його на руки, почав колихати.

– Спи, синку. Спи, маленький…

Хлопчик, почувши голос рідного батька, швидко заспокоївся, а через мить знову заснув.

Весь цей час Ніна Іванівна стояла поряд. Олексій розумів, що його теща просто так не заспокоїтись і їхня сварка може затягнутися надовго. Щоб не розбудити синочка, він вийшов з кімнати, і вирушив у вітальню, він знав, Ніна Іванівна піде за ним, щоб продовжити сваритися.

– Ніно Іванівно, запам’ятайте раз і назавжди, я не брав у вас нічого. І нехай це вам відомо, я не хотів говорити, але зараз скажу: це завдяки мені у вас свіжий ремонт і нові меблі, це я купую продукти, і оплачую комунальні.

Це завдяки мені ви почали відкладати свою пенсію, а я щоб вам усім догодити, замість того, щоб відпочивати вечорами пишу курсові для студентів, щоб заробити більше, тому що вам все мало.

– Ах, ось як ти заговорив? Так, знаєш, що? Моя дочка могла б знайти когось кращого, у будь якому випадку ми жили б багато. А ти раз на те пішло, збирай свої речі і забирайся з моєї квартири, і щоби ноги тут твоєї більше не було.

– Ось прийде Аліса, і ми разом і поїдемо.

– Аліса з тобою нікуди не піде, ти можеш забиратися сам, і свого малого забери!

Олексій схопив спортивну сумку, накидав речей, які трапились під руку, взяв документи, ноутбук, змінний одяг, загорнув малюка в ковдрочку, і вийшов з дому.

Маленький Олежик, поклавши голову на батькове плече, міцно спав.

Олексій дивився на всі боки, не знаючи, куди йому йти.

Родичів у нього не було, дружині він ніколи не зраджував, були у нього друзі, але всі одружені, і він не міг просто так без попередження зʼявитися до них пізно вночі.

Телефон Аліси був вимкнений, і Олексію нічого не залишалося, як піти до найближчого готелю, щоб переночувати там.

О третій годині ночі, втомлений Олексій нарешті заснув, але й тут його сон був уривчастим, ніби він переживав, що ось-ось Ніна Іванівна заскочить у їх номер і знову влаштує сварку.

Вранці Олексій відвів сина в садок, а сам поспішив на роботу.

Цілий день у нього все валилося з рук. Дружина теж була недоступна, і Олексій не знав, що йому робити.

Повернутися до тещі у квартиру він не міг, це було рівносильно визнати поразку, а він цього не хотів.

До вечора він зміг знайти квартиру за оголошенням в інтернеті і навіть зателефонував до хазяйки квартири.

– Під’їжджайте о сьомій, я чекатиму.

– Добре, домовилися.

Олексій винайняв двокімнатну квартиру, головне, що до роботи та дитячого садка сина було рукою подати.

Аліса весь цей час не дзвонила і навіть не цікавилася, куди пішли її дитина і чоловік, а коли дзвонив Олексій, то чув або довгі гудки, або “абонент знаходиться поза зоною».

– Може, теща щось наговорила? – думав чоловік. – Від неї всього можна очікувати… Ну, гаразд, а дитина? Невже їй все одно на власну дитину?

Олексій заварив міцний чай і вийшов на балкон. Внизу на лавці сидів молодий хлопець із дівчиною. Хлопець щось їй розповідав, а дівчина заливисто реготала.

Це нагадало Олексію ті дні, коли вони тільки-но познайомилися з дружиною.

Олексій вже працював у туристичній фірмі, і час від часу підробляв. Аліса замовляла йому курсову, а потім ще кілька робіт.

Треба сказати, Аліса не горіла бажанням вчитися, тому все більш-менш великі завдання не виконувала сама, а надсилала Олексію.

Так вони й познайомилися, потім почали зустрічатись, а потім і побралися. Зараз Аліса теж працює, хай не за фахом, але все ж таки.

…Раптом на кухонному столі задзвенів телефон. Олексій поспішив взяти слухавку.

– Алло! Аліса! Ну нарешті! Ти куди зникла?

– Ти чому не вдома?

– Я винайняв квартиру, приїжджай, ми з Олегом тебе зачекалися.

– Я нікуди не приїду, приїжджайте самі.

– Алісо, якщо ти не в курсі, то твоя мати виставила нас із сином на вулицю.

– Ну, посварилися, з ким не буває? Що тепер із дому йти, чи що? Повертайтесь додому.

– Ти б чула, якими словами вона мене називала…

– Ну, грошей би ти міг і більше заробляти, он Марини чоловік мільйонами крутить, не те, що ти.

– Значить, тебе тільки гроші цікавлять?

– Я не маю часу обговорювати з тобою це. Хочеш, приїжджай, не хочеш – живи, як знаєш.

Олексій просто обімлів від подиву, він не очікував, що Аліса може так вчинити з ним, вона навіть не поцікавилася дитиною, і розмовляла таким тоном, ніби він був ще їй чимось зобов’язаний…

…Пройшло ще кілька тижнів,

Олексій жив за інерцією, водив дитину в садок, сам ходив на роботу, за цей час Аліса більше йому не дзвонила, і йому важко вдавалося стримувати себе, щоб не подзвонити їй.

Якось вона прийшла до нього сама. Олексій, як завжди гуляв із сином на дитячому майданчику. Аліса пройшла повз пісочницю, де грався їхній синочок, і попрямувала до лавки, де сидів він.

– Ти додому збираєшся, чи ні?

– Я не повернуся, Алісо. Якщо хочеш, приїжджай до нас, син за тобою сумує.

– Виходить, ти все вирішив? Добре. Залишайтеся тут, тільки грошей дай, до зарплати далеко, а мені зараз дуже треба.

Олексій дивився на дружину і не міг зрозуміти, як він взагалі міг полюбити її, таку яка навіть на сина не звернула уваги, і яку цікавили лише його гроші.

– Іди, Алісо. Нічого я не дам тобі…

– Та ну тебе! Я почну нове життя, а ти не сподівайся, що я до тебе повернусь!

…Минув рік, за цей час багато чого сталося, наприклад, Олексія підвищили, і він зміг швидко накопичити перший внесок, тепер у нього своя трикімнатна квартира.

Олег вже звик жити без мами, після розлучення, за рішенням суду, він залишився з батьком, і хоча Алісі було дозволено бачитися з сином, вона жодного разу так до нього й не приїхала.

Олексій вийшов з роботи, коли побачив знайому постать на протилежному боці вулиці.

Побачивши його, жінка швидко поспішила до нього на зустріч.

– Олексію, нам треба поговорити!

– Я вас слухаю, Ніно Іванівно.

– Вибач мені, я була не права.

– У чому саме?

– Ти не брав нічого в мене…

– Правда?

– Повертайся додому, будь ласка. З того часу, як ти пішов, Аліса дуже змінилася, вона гульбанить…

Вона пішла з роботи, винесла з дому все, що можна винести. Вона весь час обманює…

– Ніно Іванівно, я, звичайно, вам співчуваю, але повернутися до вас не можу.

– Чому? Ти так дуже на мене образився?

– Ні, річ не в цьому. Просто ні я, ні син весь цей час не були вам потрібні, ми звикли жити удвох, а нещодавно в мене з’явилася жінка. Вона дуже любить Олежика, у нас із нею все серйозно. Тож… Вибачте, я поспішаю, треба ще сина з садка забрати.

Олексій ішов дорогою і дивувався, як він міг не помітити, що його дружина стала такою?

Це вона певно і брала гроші в Ніни Іванівни.

Йому, звичайно, було шкода і Ніну Іванівну й Алісу, але повернутися туди, де його весь час називали невдахою, а потім ще й виставили, він не хотів.

І хоча він збрехав, що в нього з’явилася інша жінка, яка любить його та його синочка, в глибині душі він все-таки сподівався, що колись йому пощастить і що саме так все й станеться…

КІНЕЦЬ.