«Та, що це таке? Знову з’явився під ранок і одразу завалився спати. Нічого не пояснив, лише посміхається».

Оксана глянула на чоловіка, що вже заснув. Перевела погляд на будильник – треба вставати на роботу. Підійшла до вішалки у коридорі, провела рукою по сорочці чоловіка:

«Спітніла. Що це означає? – взяла його пакет із брудною білизною, зайшла у ванну кімнату, де на пральній машинці лежав ще один комплект брудної білизни. – Працює у другу зміну. Потім миється у заводському душі і кудись іде. І так вже другий місяць. Нічого не відповідає, лише загадково посміхається».

Почала збиратися на роботу, але сумніви, що посилюються з кожним днем, не залишали її:

«У нього є коханка, може, навіть не одна. У його електронній пошті постійно мелькають жіночі імена. Каже: подруги з літературних сайтів. Письменник нещасний! Все одно за твої розповіді грошей ніхто не платить. Тільки обіцяєш: «Ось зароблю грошей – на море поїдемо». Ніколи ми туди не поїдемо. А так хочеться! Жодного разу на морі не була. Як же дізнатися – зраджує він чи ні? О, є ідея!»

***

Працювала Оксана вже близько року програмістом у величезній рекламній агенції. Часу вільного, хоч відбавляй. Щойно привітавшись із подругами і вислухавши компліменти колег-чоловіків, вона підійшла до своєї нової подруги Олени:

– Слухай, Олено, у мене до тебе є справа! Напиши моєму чоловікові на електронну пошту повідомлення, що, мовляв, мені подобаються ваші літературні твори. Хочу познайомитися…

– Оксано, у вас, що з чоловіком сварка? – Олена була у пошуках свого єдиного та неповторного і від пропозиції подруги у неї загорілися очі.

– Хочу йому невелику перевірку влаштувати.

– Ти думаєш, він мені відповість?

– Під моє диктування напишеш – відповість.

– Ну давай! – Подруга, схоже, була не проти невеликої інтрижки.

***

«Дванадцять – настав час вставати. Як спати хочеться. Сьогодні останній день відпрацюю на заводі та у відпустку. І останній день підробітку відбуду. Завтра куплю путівки і ми з моєю коханою Оксаною поїдемо на море. Піду за комп’ютером трохи посиджу».

Увімкнув чайник, швидко вмився, і через десять хвилин із кружкою чаю та бутербродами переглядав пошту:

«А це ще що за Олена?».

Не встиг переглянути листа, а від незнайомки надійшов другий лист:

«Наче сидить за комп’ютером і чекає. Якщо чекає, доведеться ще написати».

***

– Так, знову відповів! – Оксана закусила губи.

– І що тепер робити? – В очах подруги майнув лукавий вогник.

– Олено, признач йому зустріч! Слухай план…

***

Дмитро вже зібрався на роботу. Але перед тим, як вимкнути комп’ютер, переглянув пошту. Знову лист від Олени

“Знаю, що ми з вами живемо в одному місті. Давайте зустрінемося! Чекатиму вас завтра в суботу на площі, біля кінотеатру о першій годині дня. Ми просто познайомимося та все. Не захочете продовжити знайомство, одразу розійдемося. Хочеться побачити, який ви. Навіть, якщо ви не прийдете, все одно чекатиму!»

Він вимкнув комп’ютер і пішов на роботу, але думка про останній лист не давала спокою:

«Цього мені тільки не вистачало. Особливо завтра і, особливо, о першій годині дня. У мене в цей час важливіші справи. Хоча, і будь-якого іншого часу, на це побачення не пішов би. Треба їй відразу відповісти. О, ідея! Вона ж не знає, як я виглядаю, і я не знаю, як вона виглядає. Але я пишу детективи і вона, схоже, від них у захваті. Тобто впевнена, що я одразу її впізнаю. Вчинимо так».

Він дістав телефон:

– Привіт, тезка!

– Привіт! Знову консультація потрібна! – пролунав голос друга, який працює в поліції.

– Ні, тут інша річ. Мені одна дівчина призначила побачення.

– Що?! Тобі побачення? Ти ж своїй Оксані ніколи не зраджуєш!

– Діма, ти послухай! Вона мене жодного разу не бачила, і я її теж. Побачення завтра о першій годині дня на площі, біля кінотеатру. Сходи замість мене!

– Тезка, це ти серйозно?

– Завтра ж вихідний!

– Ну я не знаю! – схоже, старшого лейтенанта ця ідея зацікавила.

– Діма, отже, домовились.

– А як я її впізнаю?

– Уявлення не маю. Ми з нею по “електронці” познайомилися. Я знаю тільки, що її звуть Олена. Діма, ти ж детектив. Розберешся, мабуть?

– Гаразд. А якщо вона мені сподобається?

– Одружишся з нею, – з іронією промовив друг. – Тобі давно час.

– Добре, сходжу!

– Я побіг! Оксані, зараз такий сюрприз влаштую. Ми з нею поїдемо на море.

– Це ти два місяці для цього «калимив»?

– Для цього. Добре, я побіг.

***

Дмитро прийшов додому під ранок. Поцілував дружину і одразу заснув. По-перше, страшенно втомився. По-друге, сьогодні перевели на його банківську картку гроші за підробіток. І він сьогодні придбає путівку на море на двох. Як вона зрадіє…

***

Прокинувся о дванадцятій. Швидко вмився. Зайшов на кухню. Поцілував дружину. Швидко випив каву:

– Я на пару годин відлучусь! – Вимовив він радісно.

Мабуть, надто радісно. Дружина чомусь скривила губи. Але Діма на це не звернув уваги. Він просто уявив, що буде за дві години.

Як його уявлення було далеким від дійсності!

***

Дмитро прийшов на побачення замість друга за півгодини до призначеного часу. Без зусиль впізнав цю Олену. Як-не-як, два роки в поліції працює.

«О, та з такою можна й увесь день провести. Одне бентежить – білявка. А для серйозних стосунків… Хоча й блондинки розумними бувають. Треба купити квіти. Он кіоск».

Зайшов усередину. Скільки квітів!

– Вам допомогти? – До нього підійшла літня жінка.

– Звісно.

– Вам для дівчини?

– Так.

– Це перше побачення?

– Як ви здогадались?

– Я не перший рік продаю квіти, – усміхнулася жінка. – Щоб ви хотіли сказати своїм букетом?

– Я не знаю. Навіть із нею не знайомий, – кивнув на вікно. – Он вона стоїть.

Продавець чомусь розсміялася, але її обличчя тут же набуло ділового вигляду:

– Візьміть п’ять штук ось цих блідо-лілових троянд, – відібрала найкрасивіші. – У них, до того ж, і шпильок немає.

– І що це означає?

– Кохання з першого погляду. Якщо, звичайно, ваша незнайомка розуміється на цьому.

– Дякую! – подав гроші.

***

– Оксано, твій кілька хвилин ходив довкола мене, але близько не підходив. Тепер зайшов у квітковий кіоск та обирає квіти

– Ну, я йому влаштую, – крізь зуби сказала дружина іншого Дмитра.

– Все! Давай! Іде до мене.

Оксана прикусила губу і торкнулася пальцем напису “коханий”. У спальні заграла мелодія телефону.

– Він ще й телефон забув!

***

– Привіт, Олено! – Протяг букет. – Це тобі.

– Привіт! – уважно подивилась на квіти. – Не очікувала.

– В сенсі?

– Букет, який говорить про кохання з першого погляду…

– А чому ні? – Вимовив Діма і при цьому задумався.

– І які у нас на сьогодні плани? – Дівчина відразу перевела розмову на іншу тему.

– Поки що, прогулянка містом.

– А що й “потім” буде?

– “Потім” буде, якщо сподобаємося один одному.

– Ходімо! – І сміливо взяла його під руку.

– Олено, адже ти любиш детективи?

– Так, твої!

Дмитро похитав головою, посміхнувся:

– Тільки зараз мені на думку прийшов новий сюжет, дуже заплутаний. Якщо щось не так, підкажеш. Гаразд?

– Згодна, – кивнула головою дівчина.

– Жив був один молодий чоловік, який дуже любив свою дружину. І вирішив він зробити їй сюрприз, купити путівку на море. То була давня мрія дружини. Але ж на це потрібні гроші. І став цей чоловік працювати ночами. У другу зміну працював на заводі, а вночі ще в одній фірмі. Втомлювався страшно, але мав гарну мрію.

Дмитро глянув на свою. Та була задумлива, на обличчі з’являлася посмішка, ніби намагалася розгадати цей детектив.

– Але у його дружини, яка його теж дуже любила, почали закрадатися сумніви. А де чоловік ночами пропадає? На питання з цього приводу не відповідає лише посміхається. – продовжив Дмитро. – І вирішила вона влаштувати чоловікові перевірку. Її чоловік, певною мірою, письменник. І ось його дружина підмовила подругу призначити своєму чоловікові побачення. Подругами вони стали нещодавно. І та ні разу не бачила її чоловіка. Але погодилася. Вона була, поки, незаміжня, і вирішила, чому б не розважитися.

– Ой! – Вигукнула супутниця Дмитра і сміливо глянула йому в очі. – А у мене в голові подальший розвиток цього сюжету з’явився.

– Цікаво! – Вигукнув він. – Може, поділишся?

– Із задоволенням! – В її очах блиснув лукавий вогник. – А чоловік цієї ревнивої жінки, адже, справді, любив свою дружину, але попався у тенета цих авантюристок. А так, як ваш герой майстер детективного жанру, він запропонував на це побачення сходити свого друга. Тим більше, у них навіть імена були однакові.

– Олено, вибач, цю історію я тобі потім закінчу, – він кивнув головою. – Он Дімка радісний біжить до під’їзду, не знаючи, що на нього чекає. Побігли рятувати!

***

Щасливий Дмитро забіг до своєї квартири, і мало не спотикнувся об величезну сумку. З кімнати вийшла дружина:

– Я тобі зібрала сумку. Забирай, і щоб я тебе більше тут не бачила, з її очей полилися сльози.

– Оксано, ти чого?

– Іди, я сказала! – Істерично закричала жінка.

І тут двері з шумом відчинилися. Вбігли їхні друзі. Олена кинулася до подруги, обійняла:

– Оксано, заспокойся! Перевірку закінчено.

– Що? – Не зрозуміла та.

– Ми з тобою самі у всьому винні, – засміялася подруга. – Правда, і ці молоді люди вирішили вести свою гру.

– Ну навіщо? – запитала Оксана тремтячим голосом, дивлячись чоловікові у вічі.

– Оксано, хотів тобі сюрприз зробити. Ось путівки на море.

– Діма, пробач мені! – І кинулася йому на шию.

– Ну, нам тут, мабуть, робити нічого, – зітхнула Олена, і смикнула супутника за рукав.

***

Коли вийшли на вулицю, Олена з усмішкою промовила:

– Діма, ти хотів довести мені закінчення своєї детективної повісті:

Він легенько обійняв її та поцілував.

– О! “Такий поворот сюжету мені подобається”, – радісно вимовила жінка.