Люба стояла і дивилася у вікно.

-Сьогодні річниця весілля, а Андрій навіть не згадав, – сумно подумала вона. – Ще й на роботі затримується. Думає, що я повірила, ага…

Вона сіла за накритий нею стіл, відкрила ігристе.

Ні вона не стала плакати і згадувати, як вони познайомилися, як одружилися, як жили. Навіщо? Кохання приходить і йде.

Любочка, Люба, мати, бабця… Принеси, подай…

Люба ще трохи посиділа та пішла збирати речі.

Не його – свої. Не пропадати ж путівкам. Сюрприз не вдався.

Ночувати Андрій так і не прийшов. Люба спокійно поснідала, викликала таксі, взяла речі і вийшла з квартири. Записки ніякої вирішила не залишати…

Андрій дзвонив не перестаючи.

-Що він телефонує, все одно не візьму слухавку! – думала жінка.

-Мамо ти де? Чому батькові не відповідаєш? Він місця собі не знаходить.

-І тобі, донечко, привіт. Що занепокоїлися? Поїхала я відпочивати.
-А тато як же? Чому йому не сказала, чому на дзвінки не відповідаєш?!

Люба закінчила дзвінок.

Коли вона перетворилася на безкоштовний додаток для чоловіка та дітей? А їх у неї четверо. Усіх виростила, встигала все. Допомоги ні від кого не чекала, і не просила. Так старалася, а перетворилася на «принеси та подай».

Батько, це гроші в дім, кар’єра, його відволікати не можна. Боронь Боже, якщо прийде без настрою.

-Дівчатка, що зажурилися? Четвертою буду? – за столик присіла дуже ефектна дама, зранку так виглядати – нічого собі!

Вона оглянула всіх по черзі і зупинила погляд на Любі.

-Що таке? Чому очі, як після безсонної ночі?

Побачивши, непривітний погляд, вона вибачилася.

Після сніданку Люба вирішила прогулятися парком, вона вперше у цьому санаторії. Напрочуд вона була спокійна. Умиротворення, що настали після від’їзду, не залишало її. Вона не злилася на чоловіка.

Була образа. Вона не заслужила такого ставлення до себе, але в той же час її не залишало почуття, що вона сама винна у ситуації, що склалася в сім’ї. Вона, за турботами про дітей і про чоловіка, зовсім припинила звертати на себе увагу.

Сусідка по столу підійшла з вибаченнями.

-Вибачте будь ласка, не знаю, що на мене найшло, вибачте. Я Тамара. Ви, Люба, ще раз вибачте за нетактовність.

-Заспокойтеся, я справді так виглядаю? Треба щось робити з цим.

-Любочко, не ображайтеся, але вам потрібно змінити зачіску. Я перукарка, – сказала вона і дала свою візитку. – До речі ще й переможниця міжнародних конкурсів.

-Ооо! Напевно, я погоджуся.

Увечері, вона підійшла до свого столика і вже хотіла сісти, але…

-Жіночко, це місце зайняте, ви переплутали столик, – сусідки її не впізнали.

Люба посміхнулася.

-Дівчатка це ж я.

Захоплення, компліменти. Любі сподобалася реакція оточуючих, а Тамара, задоволена своєю роботою над зачіскою Люби, вирішила піти далі.
Вона потихеньку підводила Любу до думки, що ніхто і ніколи не повинен жити заради когось. Насамперед треба любити себе, тоді інші полюблять тебе.

-Не будь, робоча конячка, тоді і тільки тоді ти станеш жінкою. І чоловік і діти, та й онуки тебе цінуватимуть за те, що ти є, а не зате, скільки ти пиріжків напекла, коли переробила всі справи.

Час пролетів швидко, вона так і не відповіла на жоден дзвінок чоловіка.

Біля дому вона вийшла з таксі, підвела голову, у квартирі горіло світло.

-Дивно, невже вдома? – подумала вона.

Не підозрювала Люба, що весь місяць Андрій просидів удома, адже він теж мав відпустку, але заплановану поїздку зі своєю коханкою Жанною він скасував.

-Об’явилася?

-Приїхала, можна пройду? – на диво Люба спокійно подивилася на Андрія.

-Нам потрібно поговорити.

-Не сьогодні, я втомилася, – Люба пройшла у ванну, прийняла душ і закрилася у спальні.

Нічого не розуміючи, він подзвонив дітям та попросив завтра під’їхати на розмову.
Вранці Любу розбудили гучні голоси, вона прислухалася.

-Так, всі здається приїхали, і швидко ж. Не чути тільки голосу молодшого Олексія, який нещодавно одружився, ще не звикла до його дружини, хоча дівчинка здається гарна, – подумала вона.

-Привіт, мої любі.

Молодша дочка тим часом відкривала холодильник:

-Мамо, а що до чаю навіть булочок немає?

-Не знаю, вдома був тато, він усіх запросив, що не приготував?

Андрій широко відкритими очима дивився на дружину, не розуміючи, що сталося. Вона змінилася, але як?

-Мама приїхала, – на кухню забіг молодшенький з букетом квітів і великою коробкою.

-Мамочко, як ти чудово виглядаєш, зачіска нова, яка гарна.

-Дякую синку, а ось і торт до чаю.

Усі сіли за стіл, Люба теж сіла на своє місце. Як вона раніше любила такі посиденьки, тільки сидіти їй не доводилося…

Крутилася, пекла пироги, заварювала чай.
Діти здивовано дивилися на матір.

-Мамо, а чай?

-Заваріть і подайте!

-Ну все, – Андрій вирішив показати хто у хаті господар. – Де сніданок?

-У принципі ні сніданків, ні обідів, ні вечерь більше не буде. Я йду від вашого батька діти. Я за всі ці роки, не заслужила ні поваги, ні кохання. Моє ім’я «подай, принеси». Навіть зараз, сидите і чекаєте, коли мати поставить вам чай, дасть торт.

Житиму в бабусиному будинку в селі, ласкаво прошу, приїжджайте, привозьте онуків.

Андрію, я не хочу при дітях озвучувати причину розлучення, хоча вони знають, дорослі.

Люба поїхала. Діти не зрозуміли вчинку матері, тільки Олексій із дружиною, підтримали маму.

Щоб так довести жінку, треба ще постаратися. Кохайте і будьте коханими!