Григорій живе із сім’єю у батьківському будинку, правда будинок перебудував вже після того, як не стало батьків. А поряд по сусідству живе Андрій із сім’єю, у нього будинок новий. Андрій також з дитинства живе тут, просто будинок відбудував новий, а старий батьківський розібрав і пустив на дрова. Живуть вони у великому селі у приватному секторі. По-сусідськи дружать та спілкуються.

Обидва нещодавно вийшли на пенсію, Андрій перший вийшов місяця на чотири раніше, а потім і Григорій. Григорій радів:

– На пенсії відпочину, дещо по господарству зроблю, балку під підлогою треба змінити, вже скрипить. Скоро город треба орати, картоплю садити. Он і Андрій теж все пиляє, щось та підправляє. Свій будинок не дозволить лежати.

Сусіди живуть дружно, якщо треба, допомагають один одному, спілкуються близько. Раніше обидва працювали водіями, і була можливість щось привезти, іноді тишком-нишком, де і що погано лежить, все везли додому. Обидва господарські, особливо не вживають, ну не так щоб зовсім, але на свята було.

Дружина у Григорія працювала вчителькою у школі, а у Андрій у дитячому садку вихователем. Дружини міцно дружили, майже нічого не приховували, іноді раділи за чоловіків, а іноді й сварили, щоб ті не чули.

Все було добре, але колись давно між сусідами почалося невидиме змагання. Може навіть і заздрість, заздрили один одному нишком, не висловлюючи і не показуючи один одному. І таке змагання було не лише між чоловіками, а й їхніми дружинами.

– Андрію, а Григорій з дружиною купили меблі нові, треба і нам купити. Не відставати ж нам від сусідів, – говорила дружина Андрію, побачивши у сусідів обнову.

Незабаром Андрій із дружиною купили дорожчі меблі. Якось Андрій вирішив трохи збільшити город, переніс паркан приблизно на метр подалі до лісу, на цій вільній смузі посадили вони із дружиною яблуньки. Побачивши це, Григорій вирішив теж трохи додати город, зробив дружині клумби на цій смужці землі, вона висаджує тепер там жоржини та інші квіти. Це негласне змагання йде з молодості. Потім купили машини, обидва в кредит. Вони ніколи не говорили про це відкрито, але стежили за кожним кроком свого сусіда і намагалися обійти одне одного.

У Григорія дочка Катя, а у Андрія двоє дітей – син Сашко та донька Оленка. Якщо дочка Андрія бачила гарну сукню у сусідської подружки, бігла додому і говорила:

– Мамо, тату, а у Каті сукня нова, красива, я теж таку ж хочу. І ще черевики хочу нові, блискучі.

Купувалося все за бажанням доньки, а як же інакше? У сусідської доньки є сукня, а їхня дочка не матиме? Обидві дівчинки вчилися на відмінно, а як інакше!

– Тату, а в Оленки туфлі нові, блискучі, лакові! Красиві! І я такі ж хочу, купи мені, тату? – говорила Катя батькам.

Туфлі звичайно купувалися ще красивішими. Потім Андрій купив синові велосипед і Оленка навчилася кататися.

– Мамо, тату, Оленка катається на велосипеді Сашка, він її навчив, я теж хочу велосипед, – говорила Катя, побачивши, як сусідські діти катаються на велосипеді.

Звичайно велосипед Григорій купив своїй єдиній та улюбленій доньці, а як же?

Згодом діти виросли, вступили їхні дочки до інституту в один і той самий. Катя з Оленою товаришували, на канікули приїжджали разом, Сашко відслужив, залишився там жити, одружився з місцевою дівчиною.

Так і живуть по-сусідськи, але з тихою заздрістю. Григорій почув, що Андрій приїхав додому машиною, неохоче вийшов подивитися, що це він там привіз? Звуки вантажівки, що під’їхала, відірвали його від перегляду фільму, який він дивився по телевізору. Біля свого будинку стояв задоволений Андрій, і побачивши сусіда, широко посміхався.

– Привіт, Андрію! Ти знову щось привіз?

– Привіт сусіде! Ага, привіз, а ти все чуєш і бачиш? Привіз брус, гараж треба оновити, – відповів по-господарськи Андрій.

Григорій говорив дружині:

– Ось щастить Андрію, влаштувався в охорону на будівництво, і ніколи не приїжджає з роботи з порожнім кузовом. Він і таку машину купив, щоб можна звідти щось привезти додому.

У Григорія стало погано на душі від заздрості. Андрій задоволений, що вдалося безкоштовно привезти брус, задоволений своєю роботою. А Григорій заздрив, перед очима стояла вантажівка сусіда.

– Ну і жадібний цей Андрій! Де що не так лежить, все тягне додому, і робота у нього підходяща для цього, охороняє будівельну ділянку, не сидиться вдома на пенсії йому, – думав він.

Григорію від заздрощів до сусіда довелося теж влаштуватися охоронцем, хоч і мріяв відпочити на пенсії. А як же? Сусід працює, отримує зарплату, а раптом буде краще за нього жити на пенсії? Хоч і не дуже хотілося Григорію працювати на пенсії, адже їм з дружиною вистачило б пенсії, та й здоров’я не те вже, але бажання обійти сусіда велике. Влаштувався він на охорону. Сидить у чистому одязі, у теплі, дивиться телевізор, але забрати додому нічого. Думає:

– А ось Аркашка сидить у холодній будці на будівельній ділянці, де будується багатоповерхівка. Зате ніколи не приїжджає з роботи порожнім своєю машиною, привозить то банку фарби, то дві дошки, то цеглу.

Сусіди дуже намагалися обійти одне одного, можливо, навіть це стало для них сенсом життя. Коли дружина Андрія дізналася, що Григорій купив дружині новий телефон, вона тут же прилетіла додому.

– Андрію, Григорій купив своїй новий телефон, я теж такий хочу. Дорого, звичайно, у нас трохи не вистачає грошей, зараз поїдемо оформимо кредит і теж купимо мені! Поїхали, давай.

Купили телефон дружині Андрія, навіть трохи кращий ніж у сусідки. Тепер дружина Андрія задоволена ходить. Андрій теж задоволений, хоч трохи, але перевершили сусідів. Хоч і довелося і тим, і іншим економити на їжі, але хто ж бачить, хто і чим харчується. Головне – не відстати від сусідів, тож їхнє життя перетворилося на невидиму суперечку. Бути в чомусь краще за сусіда робило їх щасливими, а якщо відставали, то переживали:

– А чим ми гірші?

Григорій поїхав на роботу, добу безперервно сидить він на своїй ділянці, охороняє приміщення. Може вночі і поспати, увечері всі йдуть із роботи, він залишається, закривається до ранку. Ніхто йому не заважає, дивиться телевізор, а потім лягає спати. Лежав Григорій, дивлячись у телевізор, було ще не дуже пізно, але вже темно, осінь і задрімав. Сон його порушив телефонний дзвінок, він аж підстрибнув від несподіванки. Взяв трубку, виявилося дзвонила дружина:

– Григорій, привіт, не можу дочекатися до ранку, от і дзвоню. У нас тут таке сталося, таке… Слухай, розповідаю тобі новину. Як стемніло, Андрій приїхав додому на своїй машині, залишивши свою посаду. Якісь плитки привіз і почав розвантажувати. Вивантажив, хотів сісти в машину і не зміг, зле йому стало. Не стало одразу, швидка не встигла.

Григорій застиг від здивування.

– Ось тобі і Андрій! Начебто здоровий був, ніколи не жалівся ні на що, не гульбанив, роботящий і спокійний. А ось як вийшло. Отак і я. Напевно, треба йти з роботи. А то також, як і сусід закінчу. Ще й ночами не сплю нормально, а вже вік. Та й з ким тепер змагатись. Нема вже Андрія.

Сумно було Григорієві, шкода сусіда, мирно і дружно жили, ну заздрили одне одному, ну це нічого, це життя.

– Потрібно допомогти сусідам провести Андрія в останню путь, родичів близьких немає, лише діти. Сумно, був чоловік, і ось вже його немає, — думав Григорій.

Сусіди і знайомі прийшли на прощання. Андрія знали і поважали багато хто, комусь допомагав щось привезти і відвезти, та й так був людиною хорошою. День прощання видався теплим та сонячним, незважаючи на те, що вже жовтень.

Григорій стояв біля могилки сусіда, озирався на всі боки, шкода Андрія, але таке життя. Стояв і думав:

– Місце тут гарне, земля м’яка, пощастило Андрію, і на пагорбі, сиро там йому не буде. І погода яка сьогодні видалася, теплою та сонячною, сонечко пригріває. Піти в інший світ у такий день, теж щастя.

Народу набралося багато, Григорій навіть встиг сходити на могилку до батьків, вони тут недалеко. Андрія поховали поряд із його батьками.

Дуже сумним проводжав  сусіда в останню путь Григорій. Він ще постояв трохи біля могилки Андрія, думаючи про своє:

– Ніхто й не знає, яка погода буде коли мене не стане. А раптом дощ чи морозний, зимовий день? А раптом земля буде тверда? Ось Андрій знав, коли йому піти, ось яка погода, благодать.

Григорій сам не підозрював, і сам ще не розумів, що він досі продовжує заздрити сусідові. Так і досі не розуміє Григорій, що заздрість – це таке негативне почуття. Це абсолютно ненаситне почуття, це один із небагатьох гріхів, який не дає жодного задоволення.

КІНЕЦЬ.