Я була здивована і спантеличена, коли моя свекруха не з’явилася на нашому весіллі. Однак, вона пропустила й хрещення онука. Я була впевнена, що це через неприязнь до мене, але правда вразила мене до глибини душі
Ми з Ігорем одружені вже понад десять років, але, на жаль, я так і не змогла налагодити добрі стосунки з його матір’ю. Не зважаючи на мої неодноразові спроби, відносини між нами залишаються відстороненими та нечутливими, і я не знаю, як виправити ситуацію.
Здавалося, все пішло шкереберть від самого початку. Я була здивована і спантеличена, коли моя свекруха не з’явилася на нашому весіллі. Як вона могла пропустити таку важливу подію для свого сина? Її пояснення, що їй потрібно було зайнятися домашніми справами, не здалися мені достатніми.
Одного разу ми навіть разом поїхали в село, щоб допомогти по господарству, але в очах Галини Миколаївни я ніколи не могла зробити щось правильно. Від цього мені було так некомфортно, що я взагалі перестала ходити, залишивши Ігоря наодинці з нею. Однак вона завжди відправляла нас додому з великою кількістю їжі та випічки, яку мій чоловік приносив величезними сумками.
Минали роки, а наші стосунки залишалися незмінними, і я змирилася з тим, що між нами завжди буде дистанція. Хоча я все ще хочу, щоб все було інакше, я навчилася приймати ситуацію і жити в мирі та спокої.
Ми були в захваті, коли з’явився наш первісток, Михайлик, і, звісно, запросили обох батьків на його хрестини. Однак не було ніякого здивування, коли моя свекруха придумала безліч відмовок, щоб не бути присутньою на хрестинах.
Не зважаючи на це, ми були впевнені, що бабуся Михайлика повинна побачити його, тому вирішили відвідати її самі. Ігор повідомив її заздалегідь, але його матір наполягала, що нам не потрібно їхати й що вона радіє за нас здалеку.
Я відчула, що якщо вона не сприймає наш візит, то не варто наполягати на цьому. У результаті минуло три роки, а Галина Миколаївна жодного разу не бачила онука.
Не зважаючи на позірну байдужість, вона продовжувала надсилати пакунки з продуктами, ласощами та грошима для Михайлика, що ще більше збивало нас з пантелику. Лише згодом, коли нам зателефонував її сімейний лікар, ми дізналися, що моя свекруха тяжко хвора і потребує невідкладної допомоги. Тож ми швидко зібралися і поїхали в село.
Коли приїхали, мама Ігоря попросила всіх вийти з кімнати, залишивши нас удвох. Це була емоційна і напружена зустріч, але ми зробили все можливе, щоб відкласти наші розбіжності в сторону і надати їй необхідну турботу і підтримку.
Я була сама, коли почула дивну історію. Йшлося про те, що Галина Миколаївна вийшла заміж, не зважаючи на несхвалення матері. Матір прокляла її, напророкувавши, що через її рішення на всю родину чекають нещастя і злидні.
Як наслідок, моя свекруха не наважувалася відвідувати нас, боячись, що вона може принести щось негативне в наш дім:
“Найбільше я боялася, що ви сприйматимете мене як ту, що приносить нещастя. Але я ніколи не тримала на вас зла. Ти мені відразу сподобалась. Все, чого я хотіла, – це, щоб ти була щаслива, здорова і вільна від турбот. Молюся, щоб моя любов і благословення оберігали тебе”.
Через кілька годин моя свекруха мирно відійшла у вічність. Проте історія, якою вона поділилася зі мною, продовжувала відлунювати в моїй голові. Довгий час я вважала, що вона зневажала мене, але виявилося, що все було зовсім навпаки. Вона любила мене так сильно, що була готова захистити мене від усього лихого. Для мене це було втіленням справжньої любові та поваги.
КІНЕЦЬ.