Вдома нікого не було, і Таня радісно кружляла у ніжно–блакитній сукні по всій квартирі.

Вона закохана і він її теж любить!

У школі на випускному вечорі Тетяну та Андрія одноголосно обрали найкрасивішою парою.

Вони і справді дуже гарно виглядали разом. Вона – тоненька, зі злегка кирпатим носиком і задерикуваними очима.

А він – міцний, надійний, вірний і впертий. Андрій завжди досягає поставленої мети, а Тетяна для Андрія – його зірочка, яку він з неба дістати мріє. Його найголовніша мета життя.

А потім вони з Андрієм довго-довго гуляли біля річки. Місяць у річці відбивався і як ліхтарик висвітлював їхній шлях.

Андрій розповідав, що восени йде працювати, а навчатиметься заочно. Він уже навіть домовився про все.

Андрій так серйозно все це говорив, наче він багато років наперед вирішив, як житиме. Таня його слухала і сміялася:

– Андрію, ну одразу видно, що ти відмінник. Все в тебе так правильно, прямо одне за одним, ну так не буває!

Андрій на пів слові зупинився,
– Таню, ти мені не віриш? А ти знаєш, для кого я хочу всього в житті досягти?

– Для кого? – продовжувала сміятися Таня.

Їй було весело від того, що вона з нього піджартовує, і Андрій на її слова так серйозно реагує, ніби важкий і найважливіший у житті іспит складає.

Андрій узяв Таню за плечі:

– Тетянко, ти не смійся, почекай. Ти знаєш, я…Люблю тебе, і хочу, щоб ти вийшла за мене заміж! І щоб ми жили довго та щасливо, щоб у нас діти були, а потім онуки. І я для цього все зроблю, ти згодна?

– Андрійку, ну ти чого? Куди нам зараз одружуватися, ще рано. І дітей рано, як ми їх виховуватимемо, у нас же ж немає нічого? – Тетяна вже не сміялася, вона на Андрія, як на маленьку дитину дивилася, ніби він нісенітниці говорить.

– Я не про зараз, Тетянко, я чекатиму, стільки, скільки треба, ти тільки скажи – ти згодна? А я все зроблю, щоб наблизити цей день. Я навчатимусь і працюватиму, а твоя згода мені сили додасть. Скажи, Тетянко, ти згодна? Ти ж мені віриш? – останні слова Андрій дуже тихо сказав, було видно, що він дуже хвилювався.

І Тетяна вирішила більше не сміятися.

Адже їх у школі давно вважали нареченим і нареченою і Тетяні справді окрім Андрія ніхто не був потрібен.

Але ця майже справжня пропозиція руки і серця Таню дуже збентежила, їй передалося його хвилювання і вона тихо відповіла?

– Так, Андрійку, так, я згодна. І я вірю в тебе…

…Час швидко летить, і ось уже вони обоє здобули освіту, подорослішали.

Батьки Андрія ніяк дочекатися не могли, коли ж нарешті вони одружаться. Квартиру, яку бабуся на Андрія переписала, вони для молодих готували, Андрію з ремонтом обіцяли допомогти.

І що, що це маленька однокімнатна квартира на першому поверсі?

Кухня там звичайно дуже тісненька, а кімната кутова, зате з двома вікнами.

Ванна сидяча, будинок же ж старий зовсім. Але це для початку, у багатьох молодих і такої квартири немає. А там уже нехай самі стараються, головне – є від чого відштовхуватись.

Та й бабуся Андрія давно вже мріє до дочки переїхати, вік, жити одній нелегко.

І ще – всі вони вже дуже хочуть онуків та правнуків.
Тетяна теж і чекала на це, і одночасно переживала. Бо нещодавно їй відкрилися дивні обставини, в які вона наче й не вірила, але й забути не могла…

Тепер Таня переживала за свою маму.

Вона дуже любила Андрія. Але нещодавно Таня з мамою у старому сімейному альбомі фотографії дивилися.

На фото мама молода з татом і Тетянка малесенька у пелюшках.

А поряд бабуся – Валентина Миколаївна. Усміхається, волосся пишне красиво укладене, навіть і не стара, як раніше Тані здавалося.

– Мамо, а я тебе ніколи не питала, бо не розуміла. А зараз хочу спитати, а що тоді трапилося з бабусею? Вона що, слаба була? Чому її так рано не стало?

Наталія Іванівна сумно погладила фотографію.

– Тетянко, ми й самі не зрозуміли, у бабусі було нормальне здоров’я, ми з тобою тільки з пологового будинку повернулися. Бабуся Валя була щаслива – онучка народилася. Показувала мені, як сповивати, няньчилась з тобою.

А буквально через кілька днів спати лягла ввечері, а вранці і не прокинулася… На її поминках сусіди деякі шепотілися, що так буває – якщо народилася дитина, то в сім’ї може піти хтось із старших.

Прикмета навіть така є…

Наталія Іванівна закрила альбом і важко зітхнула.

– Так я приблизно у твоєму віці і залишилася без мами.

– Та ну, мамо, я в ці прикмети не вірю, а ти? Всяке буває, мало яка причина, ну просто не визначили і все, – і Тетяна обійняла маму.

Наталія Іванівна Таню по голові погладила, наче маленьку і прошепотіла:

–А уявляєш, дочко, так дивно, адже це в нашому роду не перший раз такий випадок. Бабусі Валі твоєї тітонька теж так само пішла уві сні, коли в неї народився внук. Я раніше не думала про це, а нещодавно згадала, і якось моторошно мені стало, – і мама дуже сумно на Таню подивилася.

І Таня раптом зрозуміла – а мама ж переживає, вона переживає, що коли у Тані та Андрія народиться маленький, то вона теж може ось так піти…

Адже два таких випадків у їхньому роду були, а раптом і справді це не випадково?

І що тепер робити Тетяна не знала. Адже якщо вони одружаться, то у них, звичайно ж, будуть діти, вони з Андрієм дуже хочуть дітей.

А значить, Тані просто не треба заміж виходити. Заради мами не треба…

…Після розмови з мамою пройшов тиждень, потім другий і Таня трохи заспокоїлася. Їй почало здаватися, що всі ці думки про те, що мама боїться народження онука, чи онучки, повна нісенітниця.

Не можна ж псувати своє життя та життя коханого через якісь збіги.

Тим більше, що всі близькі давно вже від щирого серця бажали їм з Андрієм сімейного щастя і чекали на їхнє весілля.

Незабаром бабуся Андрія Олена Денисівна переїхала в кімнату Андрія до дочки й зятя, як і домовлялися.

А в її колишній квартирі тепер хазяйнував Андрій з бабусиного на це даного благословення.

Він поспішав зробити ремонт, щоб після весілля привести в їхню першу спільну квартирку кохану Тетянку.

Малесеньку кухню він так спритно переробив, що вона навіть почала здаватися більшою. На підвіконні – широка стільниця та мийка біля вікна, а на вікнах замість бабусиних мереживних фіранок – жалюзі.

Полички зручні столик відкидний.

Бабуся якось зазирнула і ахнула:

– Ну і онук, от руки золоті!

Від похвали у Андрія сил ще більше з’явилося. Він у кімнаті з шаф-купе відгородив міні-дитячу.

Кімната кутова, вікна два, ось і зробив Андрій для них із Тетянкою спальню-вітальню, а для первістка – дитячу кімнатку.

З любов’ю Андрій ремонт робив та обставляв першу їхню квартиру. Поспішав.

Весілля спочатку погарячкували і призначили на Різдво. Але потім Таня запропонувала на весну перенести.

– Андрію, давай взимку не будемо. Якось душа не лежить узимку. А хочеться, щоб було сонце, тепло, коли вже зелень молода шелестить на легкому свіжому весняному вітерці, а ми без всіляких пальт, ошатні!

– Давай, звісно, я теж одразу не подумав, діти наші потім дивитимуться фотографії та радітимуть, які ми були гарні.

Андрій був навіть радий, що весілля перенесли, ремонт у квартирі після роботи робив і переживав, що не встигне. А до весни він точно встигне звити для них із коханою затишне гніздечко.

Тетяна теж майже забула про свої переживання. Але якось їй наснився дивний сон. Мов у них з Андрієм народилася донька, Таня тримає її на руках і раптом щось змусило її озирнутися. І бачить Таня, як її мама йде від них по доріжці, вже далеко пішла, потім зупинилася і рукою їм помахала.

Увечері вони святкували день народження бабусі Андрія. Таня подарувала Олені Денисівні теплий кардиган – у ньому можна й у кріслі на балконі посидіти та й вулицею прогулятися.

Олені Денисівні подарунок припав до душі, вона аж розчулилася:

– Ох, Андрійку, добру і милу ти собі дівчину вибрав, щастя вам, дітки!

А потім, коли всі чай сіли пити, бабуся Таню до себе в кімнату закликала:

– Зайди до мене, я давно поговорити з тобою хочу. Чи все гаразд у вас із моїм онуком? А то я дивлюся на тебе – ніби ти й весела, любите ви один одного з Андрієм. А в очах твоїх ні, та й майне смуток. Скажи бабусі, дівчинко, що трапилося?

Таня спочатку відмовлялася, казала, що все добре. Незручно їй було, раптом Олена Денисівна її засміє, що це все нісенітниці. А потім Таня розповіла таки, що за маму переживає.

Олена Денисівна обійняла Таню:

– Добра ти, дитино, сердешна, інша б про вбрання, про весілля тільки й думала, а ти про близьких людей. Адже буває так, як ти розповіла, тільки є і на це сильна молитва. Якщо слова від самого серця йдуть, то вона може і долю змінити, в потрібне русло направити.

Олена Денисівна свічку запалила церковну, у куточку в неї ікони.

І тихо прочитала:

– Я звертаюся до Тебе, Господи, Отче Небесний Всемилостивий. Закликаю Тебе на допомогу до себе, прошу про здоров’я та щастя рідних моїх та дітей майбутніх. Нехай сила роду мого захистить нас від бід, нехай укриє під покровом своїм святим. Очисти мій рід і не дозволь нести кару тим, хто живе і в майбутньому народженим за гріхи предків. Не залиши мій рід без захисту Твого та благословення Твого. Вкажи правдивий шлях, та даруй надію на Царство Боже. Амінь.

– Бабусю, Таню, а що це ви тут шепочетеся? – Андрій до них зазирнув.

– А це ми, онучику, до весілля готуємося, – бабуся Тані підморгнула, а у Тані після молитви на серці легко стало, як і раніше.

На прощання Олена Денисівна Тані тихенько папірець зі словами дала:

– Почитай кілька днів, дитино, і все буде добре.

На їхньому довгоочікуваному весіллі всі веселилися, раділи. Навіть Олена Денисівна в танець пішла.

Тетяна була в захваті від їхньої першої квартирки – відчувалося, з якою любовʼю Андрій все влаштував.

Через рік у Андрія й Тані народився первісток – синочок Іванко.

Прабабця Олена Денисівна обіцяла всім правнука так само вдало одружити, як і свого онука Андрійка.

Адже в такій великій та дружній родині всі житимуть дуже довго і, звісно, щасливо…

КІНЕЦЬ.