Після кожної розмови ми з чоловіком завжди сварилися та не розмовляли один з одним кілька днів.

Він мав рішучий характер, і мої спроби переконати його завжди закінчувалися невдачею.

Незважаючи на ці непорозуміння, ми любили одне одного, і нам було добре разом.

У нас була одинадцятирічна дочка, але я завжди мріяла мати двох дітей. Я виросла в сім’ї з трьома дітьми, і ми, як і раніше, ходили один до одного в гості і добре ладнали.

Однак мій чоловік не виносив дитячих криків, істерик та шуму в цілому. Він працював хірурrом, тому відпочинок та спокій удома були для нього вкрай важливі.

Якось чоловік здивував мене своєю заявою. Він прийшов додому з роботи і спитав мене, чи хочу я стати матір’ю ще однієї дитини — хлопчика.

Я не знала, що відповісти, а він продовжив : — Учора я оnерував хлопчика, з яким трапився нещасний випадок у дитя чому будинку, де він росте. Коли він прокинувся і подивився на мене своїми милими маленькими очима, перше, що він запитав було «Тато, ти повернувся і врятував мене?»

Він знав, як я мрію мати ще одну дитину, і вирішив, що вси новлення цього хлопчика буде правильним рішенням для нашої родини.

Я не стала йому заперечувати, бо теж хотіла стати матір’ю.

Ми зібрали всі необхідні документи та відвідали хлопчика до лікарні. Спочатку він не називав мене мамою, але вже за три місяці я почула, як він називає мене цим заповітним словом.

Я щаслива, що ми із чоловіком вси новили нашого сина. Ми здійснили нашу мрію про другу дитину і, сподіваюся, наш син теж залишився задоволеним своєю новою сім’єю.

КІНЕЦЬ.