Багато років тому, коли я вийшла вперше заміж, виявилося, що мій чоловік має найкращу подругу. Вони разом навчалися в інституті, жодних близьких відносин між ними не було, але він позиціонував її як надійного друга.

Якось чоловік запросив своїх інститутських друзів, серед яких, звичайно ж, була ця дівчина (його найкраща подруга) до нас додому. Ми познайомилися, і відразу між нами виникла напруга. Вона відразу ж поставила себе в позицію, на кшталт, подумаєш без року дружина, бачила я всіх його дівчат, було їх багато, будуть ще, а я була, є і буду його найкращою подругою.

У розпал веселощів, коли всі розбрелися по всьому величезному будинку, я проходячи повз кухню почула уривок розмови про якусь дівчину. Коли зайшла на кухню, мій чоловік і його подруга, що живо розмовляли до цього, раптом різко замовкли і мовчали доти, поки я не пішла.

Згодом з’ясувалося, що коли чоловік навчався, у нього було неземне кохання і ця його подруга дуже добре спілкувалася з тією дівчиною. Та кухонна розмова була саме про ту дівчину. Чи хотіла я бачити у своєму будинку цю «найкращу подружку» після цього? Ні!

Тоді вона періодично почала приїжджати до моєї свекрухи, нібито в гості, на правах «найкращої подружки» мого чоловіка, а та її зустрічала і брат мого чоловіка почав кликати чоловіка до мами, і чоловік ішов спілкуватися.

Тільки чомусь взуття моє став забирати з собою, щоб я не пішла до свекрухи розбиратися, навіщо ця мадам приїжджає до мого чоловіка. Ми розлучилися не через це, але один із цвяхів у кришку гроба цього шлюбу, вбила «найкраща подружка».

КІНЕЦЬ.