Ілля Олександрович все своє життя дбав про інших.

Коли був малим не знав, що таке дитинство, тому що доводилося піклуватися про молодшу сестричку. У юності захворіла мати, тож хлопець замість розваг та друзів повинен був доглядати за мамою та фінансово забезпечувати родину. Тата свого, хлопець не знав.

У студентські роки теж не мав часу на витівки, оскільки вступив на державну форму.

Тому щоб і надалі мати змогу навчатися й не платити за освіту, доводилося багато працювати.

Мало того, після пар молодий юнак біг на роботу. Потрібно було заробляти якусь копійку, щоб мати на елементарні потреби.

Після випускного Іллю взяли на роботу. Завдяки своїм надмірним старанням та плідній праці хлопець швидко заслужив повагу серед колег. Помітив здібного юнака і начальник.

Тож через декілька місяців найкращий працівник відділу отримав підвищення.

Саме після цього до Іллі почала проявляти інтерес Інга. Дівчина працювала у тому ж відділі секретаркою.

Ласа на чужий гаманець, вона всіляко намагалася задурманити голову перспективному колезі. Свого таки домоглася. Через місяць пара була заручена.

Справа не в коханні, Інга завагітніла, а Ілля Олександрович, знаючи яким гірким буває життя без батька, зробив дівчині пропозицію.

Тепер довелося працювати ще більше. Частенько чоловік брав понаднормові, просив додаткові проєкти. Навіть вдалося підробляти на іншій роботі.

Все заради добробуту вагітної дружини.

Інзі всього було мало, чим більше грошей чоловік приносив додому, тим менше їй вистачало.

Після народження сина молода мати на роботу не повернулася. Їй сподобалося жити коштом чоловіка, без власних зусиль. Ілля Олександрович був радий стати батьком. Для сина він ніколи нічого не шкодував. Купував необхідні речі, іграшки, оплачував усі гуртки та репетиторів.

Коли Дмитро виріс, тато допоміг йому вступити до університету та оплачував навчання.

З дружиною відносини не склалися.

Після повноліття Дмитра, Ілля Олександрович подав на розлучення.

Інга хотіла забрати у колишнього чоловіка все. Натомість отримала невеликий рахунок у банку й попередження дати спокій чоловіку.

Багато води втекло з того часу. Ілля Олександрович залишив свою кар’єру, пішов на заслужений відпочинок. Дмитро уже дорослий, має власну родину.

З батьком спілкується та зустрічається не часто.

Якось старому стало зле, він потрапив у лікарню. Два тижні перебував на лікуванні у стаціонарі. Син про то знав, але так і не знайшов часу навідати хворого. Дякувати сусідці, що не покинула Іллю Олександровича у біді. Кожного дня провідувала та допомагала.

Повернувшись додому пенсіонер прийняв рішення заповісти свою квартиру сусідці. Повідомив про це сину, Дмитро сказав, що йому байдуже.

«Роби, що хочеш. Це твоє життя».

Прикро, що усі старання тата забулися, коли Дмитро подорослішав.

КІНЕЦЬ.