З Олегом ми одружилися ще зовсім молодими.

А через декілька роки після одруження в нас народився довгоочікуваний синочок, якого ми обоє дуже любили.

Ми досить таки добре жили, завжди було про що поговорити, у нас було багато спільних інтересів.

Ми старалися обоє для нашої сім’ї, щоб вдома був добробут, щоб ми жили краще.

Завжди хотілося жити краще.

Дуже часто відпочивали на природі з друзями.

Разом з Олегом виховували свого синочка, будували власний будинок і старалися все для сім’ї.

Але коли наш син виріс ми з кожним днем стали віддалятися один від одного, наче чужі люди стали ми з ним.

Все частіше вечори ми проводили мовчки, здавалося, що нічого спільного в нас немає з ним, ми вже не були такі цікаві одне одному, почалися непорозуміння в усьому, життя сімейне наше просто змінювалося на очах.

Все якось так змінилося швидко, що я сама здивувалася, адже завжди мала щирі почуття і поважала Олега в усьому.

Я не могла зрозуміти в чому справа і де криється причина таких великих змін.

Мені не хотілося розлучатися з чоловіком, адже ми стільки часом прожили разом, та й вік вже не той, щоб знову виходити заміж, адже наше сімейне життя не було таким щасливим, як колись.

Хоча син вже дорослий має зрозуміти, але все ж.

І я вирішила, що потрібно щось змінити в своєму житті кардинально, вирішила поїхати на заробітки.

В Італії, на той час, у мене була рідна тітка, вона вже давно там живе, влаштувала своє життя, житло власне має, чимало часу вона кликала мене до себе.

Я вирішила, що буде краще. якщо ми з Олегом деякий час поживемо якийсь час окремо, а я поки буду за кордоном, все добре обдумаю, ще й гроші гарні зароблю тим часом.

Загалом я поїхала в Італію, а про розлучення нічого не сказала чоловікові.

Там, далеко на чужині, було у мене зовсім інше життя.

Там так самотньо далеко від рідного дому.

Я там працювала два місяці, а потім дуже скучила за домом і, як не дивно, за своїм чоловіком, мені так хотілося знову поговорити з ним, розповісти все йому, адже моє життя, крім нього, нікому не цікаве.

Син заклопотаний своїми справами, коли телефоную – він зайнятий вічно, а сам рідко телефонує.

А от сам Олег телефонував мені щодня, розпитував все до дрібниць, навіть чи снідала я щось, чи не втомилася, чи не голодна.

Одного ранку я набрала чоловіка і сказала, як є, сказала, що скучила, хочу їхати додому і більше не покидати рідний дім ні за які гроші.

Олег сказав, що буде мене дуже чекати і найперше, що запитав, що мені приготувати, щоб я хотіла з’їсти.

Це було так щиро, дуже турботливо, так по-простому, що я відчула в душі якесь тепло.

Не даремно я стільки років прожила з цим чоловіком.

Вдома Олег чекав мене з великим букетом троянд і каструлею голубців.

Вони були підгорілі, пересолені, але смачніших голубців я в своєму житті ще не їла.

Дякую Господу за такого доброго чоловіка, я ніколи його не залишу.

Мені нещодавно здавалося, що моєму сімейному щастю кінець, але як же я помилялася.

Звісно, з роками ті щирі почуття минули, але залишилося таке особливе тепло, довіра, турбота, якого не було ніколи раніше.

Це лише в нашій сім’ї так, чи в усіх, хто багато років живе у шлюбі?

КІНЕЦЬ.