За вікном плацкартного вагона замиготіло світло рідного вечірнього міста. Як давно Катя тут не була! Хоча минуло лише шість років, тоді Катя приїжджала з маленьким Сергійком, щоб показати батькам однорічного онука. Незабаром Сергій у школу і Катя взяла тиждень відпустки в серпні, щоб відвідати батьків разом із сином. Хотілося б приїхати у жовтні, на їхній сорокарічний ювілей весілля, але школа Сергійка не дає жодних шансів. У подарунок вони везуть шикарний чайник – ювіляри так люблять чаювати у себе на веранді. А ось і мама – стоїть на платформі і кидається у пошуках шостого вагона…

– Мамо, я тут! – вигукнула Катя, виходячи з вагона разом із сином. – А де тато?

– Сергійко, який ти вже великий! – Мама навіть не відреагувала на запитання Каті і стала обіймати онука, обсипаючи його обличчя поцілунками…

Ну добре! До будинку лише дві зупинки автобусом. Дорогою мама розповіла, що батько на пенсії влаштувався нічним сторожем на автостоянці, і сьогодні його зміна. Зайшли додому. Нічого, начебто не змінилося, але якесь занедбання відчулося. У центрі кімнати стіл, на ньому завалено все маминою роботою – на пенсії вона зайнялася рукоділлям, почала вишивати бісером, щось там плести, в’язати. Мама ніколи не відзначалася особливою акуратністю, от і до приїзду дочки не особливо підготувалася.

– А ось вам із татом чайник! – Катя з гордістю вручла подарунок.

– О! Батько буде дуже радий! – Мама прийняла коробку, але чайник не дістала, відставила подарунок убік.

Сіли вечеряти. Стіл був скромним – салат з огірків і помідорів, макарони із сосисками. Катя дістала гостинці, але вони були відправлені в холодильник – потім знадобляться. Так, мама у своєму репертуарі. Готувати вона не любила і не вміла, тому Катя завжди шкодувала тата – вишуканими стравами мама його не балувала. Коли Катя підросла, вона сама навчилася готувати і тому їй подобалося готувати для тата щось особливе.

Та й взагалі, тато завжди такий м’який та добрий, а мама любила їм покомандувати, часто сварилася на нього. І як тато витримав маму сорок років? Тато – простий роботяг на заводі, а мама – завідувачка дитячого садка, звикла командувати. Два роки тому її попросили поступитися дорогою молодим, вона вийшла на пенсію і з того часу в ній ніби щось змінилося, вона стала спокійнішою і навіть сумнішою, чи що.

Катя дивилася на маму і побачила безліч нових зморшок – по скайпі вони не були такі видні. Виднілася і сивина на корінцях волосся, хоч мама і фарбувалася під блондинку.

– А о котрій тато приїжджає? – Запитала Катя.

– Ну приблизно годині о десятій ранку. Сергійку, йди сюди, розкажи бабусі про себе.

Сергійко соромився бабусю, і вона перевела розмову на іншу тему.

– А чому Вадим із тобою не приїхав і Наталя?

– Чоловік працює, відпустка була у червні, донька все ж таки вже підліток, у неї свої інтереси, їхати не захотіла, тому з татом залишилася.

На ранок приїхав батько. Він багато жартував, порався з онуком, але потім раптом сказав, що йому треба піти на підробіток – допомогти другу в будівництві будинку.

– Тату, ти що – не виспавшись підеш на будівництво? Ти вже не хлопчик, берегти себе треба! А де твоя машина? В гаражі?

– Ні, у ремонті.

– Як у ремонті? Ти завжди сам свою машину ремонтував у дворі!

– Старий став, а технології нові, я в них мало розуміюся. Ну гаразд, я пішов. А ти надовго приїхала?

– На тиждень. Сергійку скоро до першого класу.

– Ех шкода! У мене занедужав напарник, лежить в палаті, я щоночі зараз чергую з восьми до восьми. Та й другові допомогти треба, поки осінь не настала.

Минуло три дні. Мама постійно сиділа над своїм рукоділлям, вишивала ікону, тато забігав ненадовго і знову йшов. Каті захотілося зустрітися з колишніми подругами, однокласницями. Поспілкувались у ресторані, Катя пішла на зупинку. Очікуючи на автобус, вона раптом побачила машину батька – старенька «Ауді» зеленого кольору пригальмували на перехресті. За кермом батько, а поряд якась дама. Машина промчала повз здивовану Катю. Дивно, якщо навіть тато забрав з ремонту машину, він же має бути на роботі! Невже він зраджує мамі?

Але вже дорогою додому, Катя почала аналізувати – щось їй підказувало, що не все так просто! Батько з роботи додому заскакує на деякий час і їде на будівництво, вдома якесь запустіння та й мама не контролює батька, навіть йому не дзвонить. Вже вдома вона розкрила батьківські шафи та зрозуміла – батьківських речей тут нема! Взагалі!

– Мамо, і давно ви з батьком розлучилися? – Запитала Катя.

– Ну ось він на зміну поїхав до восьми.

– Мамо! Я питаю – як давно він від тебе пішов? Ви розлучились?

Мама сіла, взяла спиці і почала мовчки в’язати.

– Мамо, я в тебе питаю! Чи мені батькові подзвонити спитати? Я його бачила з дамою у машині, він не на зміні.

– Два роки тому розлучилися! А третій рік він із цією Марією вже живе.

– То що ж ви тут за концерт влаштовували, щасливу родину з себе зображували? Чому мені не сказали? Я б цей чайник не перла б.

– Грошей пошкодувала на чайник? Ну то забирай його! Соромно нам було, розумієш? Соромно тобі сказати, що ми розлучилися. Ти приїхала б, влаштувала б сварку, намагалася б нас помирити. А ми вирішили так – хай ти ні про що не знаєш, а думаєш, що у нас щаслива родина. Ну, щоб ти не засмучувалася.

Маму стало шкода. Катя сіла з нею поряд.

– Ну, а як ти тепер одна?

– Та нічого, – мама знизала плечима. – Звикла. Спочатку сумувала, а потім зрозуміла – то навіть краще. Хіба ми з ним добре жили? Сварилися майже щодня. Одній мені легше. А тепер ми з ним зрідка спілкуємось.

Назад на вокзал Катю з Сергієм відвозив тато, хоч Катя на нього була ображена, ніби розлучення батьків сталося вчора.

– Катю, ти мене зрозумій. Спочатку я жив з твоєю матір’ю, доки ти росла. Але потім стало зовсім важко – мама не давала мені спокійно жити, особливо коли у неї неприємності на роботі почалися. Ми хоч і не молоді, але мені хотілося вже пожити і в коханні, і я зустрів Марію. Так, не хотіли тобі говорити, не хотіли тебе хвилювати, і ти б так нічого не дізналася б, якби не випадковість. Вибач мені, Катю, добре?

– Гаразд, тату, може це і на краще, – Катя обняла батька. – Ти хоч до мами на чай заїжджай, я вам там чайник купила. А то вона зовсім стала самотньою.