Віктор нарешті ухвалив рішення: сьогодні він прийде додому, скаже дружині, що знайшов іншу, збере речі і піде, гучно закривши двері. Все з нього вистачить!

Він вже уявляв собі реакцію дружини, як вона, проливаючи сльози, кинеться просити його не йти, але він буде непохитний.

А якщо раптом Ірина почне його соромити чи вмовляти, що той, мовляв, на старості років вирішив її одну залишити, Віктор мав що відповісти – він має право на особисте щастя після 30 років ось такого шлюбу.

З Тамарою у Віктора все закрутилося якось без зусиль. Легка вона жінка на відміно від  дружини: нічого не просить, всім задоволена.

Ірина теж невимоглива, але все вічно псує. Полізла у шафу в антресолі речі складати – вже потрібно дверцята ремонтувати. Ну як таке може бути? Він сам цю шафу збирав і петлі ставив. Ще й приносить йому ці дверцята, за ручку тримає і дивиться на чоловіка, ніби він їй щось винен.

А палиця для шторки у ванній кімнаті? Як пояснити цій жінці, що вона телескопічна, в розпір ставиться? Що не було з нею в комплекті жодних кріплень, а стіни у ванній нерівні, от палиця і не тримається.

А плінтус? Як можна було так зачепитися об виступ, що метр плінтуса зовсім відчепився? Говорив же, щоб ходила акуратно в цьому місці і намагалася його не зачіпати. Ні, зачепила-і його довелося ремонтувати.

А паркет? Кілька штук у коридорі відклеїлися. Вічно, як починає пилососити витягне їх і лежать вони півдня на комоді, чекають, коли Віктор їх назад вставить. Сама їх одразу на місце нізащо не встромить. Добре хоч здогадалася їх килимком прикрити.

Отак іде Віктор додому, на потрібний настрій налаштовується. Навіть двері в квартиру сам відімкнув, а зазвичай дзвонив, не королівська це справа з ключами колупатися. Дружина здивувалася і на звук дверей, що відкриваються, з кухні виглянула, але ненадовго, там у неї щось закипіло, і вона пішла назад на кухню.

Вечеряти чоловік відмовився, одразу попрямував у кімнату речі збирати. Демонстративно на ліжко одяг складає, дверцятами шаф брязкає – дружина як не чує.

“Та що вона там на своїй кухні застрягла? Хоч зайшла б, запитала, чому чоловік неголодний. Навіть і не подумала. – подумки обурювався Віктор.”

Адже він чомусь не поспішав речі в сумки складати, все чекав, коли Ірина нарешті зрозуміє що відбувається щось не те й прийде перевірити. Йому хотілося подивитися, як вона кинеться розпихати цю купу одягу назад по шафах, просити його не йти.

Не дочекався. Пішов подивитись, чим таким дружина зайнята, що найцікавіше пропускає, а вона сидить собі на кухні у навушниках: жує котлету, і серіал у планшеті дивиться. Обуренню Віктора не було меж.

– Ти що, зовсім нічого не бачиш? Чоловік іде, а вона зі своїми серіалами розлучитися не може?

– Йдеш? Куди? Надовго? – байдуже запитала Ірина, витягнувши лише один навушник із вуха і продовжуючи дивитися в планшет.

– Я йду назавждий! – вигукнув обурений Віктор. – Назавжди!

Ірина, підняла очі на чоловіка, зміряла його поглядом, мовчки, встала з-за столу, дістала з полиці цукерки, які зазвичай берегла до приїзду дочки та онуків і сіла пити з ними чай. Дочка, до речі, вже десять років, як одружилася і жила окремо.

“Ну, це вже занадто! – подумки обурювався Віктор. Як так можна спокійно сприймати відхід чоловіка? Стоп, а може у неї теж хтось є, і вона тільки чекає, щоб я пішов? Негідниця така! І як спритно все підлаштувала”. Адже якщо подумати, то вона й переконала мене знайти іншу жінку… Хто ж буде жити з ось такою?!

Хоча раніше вона такою не була. Тільки коли батька її не стало, зовсім важко з нею стало. Тесть добрим був чоловіком, завжди підтримував.

Ось точно, завела собі когось. А я думаю, чого це чоловіки в слюсарці постійно питають: чому я до них давно кухонні ножі заточувати не приношу? А правда, чому? Ірина, після того, як не стало тестя стабільно збирала мені їх, щоб на верстаті підправив, а тут щось давно не просила.

– І хто це тобі тепер ножі точить? – раптом сказав Віктор.

Ірина витріщила на нього очі.

– Чоловіка, значить, собі завела і думала я не дізнаюся?

Іра висунула шухляду, дістала звідти точилку і поставила її на стіл.

– Ні, ти не уникай відповіді! Ну, скажімо, ти сама навчилася точити ножі. Але хіба може нормальна дружина ось так спокійно ставитись до відходу чоловіка, якщо в неї нікого немає?

Ірина дивилася на нього. Віктор погляду не витримав, махнув рукою і пішов розпихати свої речі сумками. При цьому він весь час щось бурмотів, іноді навіть прибігав на кухню і пророкував Ірині проблеми після його відходу, а перед тим як сховатися за дверима повідомив, що дуже радий і щасливий, що нарешті наважився піти.

– Він йшов, а я мовчала. А так хотілося танцювати! – сказала сама собі вголос Ірина, замикаючи за чоловіком двері. Ця фраза крутилась у голові весь вечір. Вона так переживала висловити Віктору свою радість від його відходу, що вирішила при ньому нічого не говорити.

Про Тамару вона знала від початку. Хороша знайома Іри працює з Віктором і Тамарою на одному заводі і одразу донесла, як тільки помітила, що Тамара «залицяється” до Віктора. І Ірина почала чекати.

Якби не обіцянка батькові, вона давно б виставила Віктора зі своєї квартири, але той перед відходом попросив не лишати Вітю, адже він зовсім до життя непристосований і не зможе сам.

– Бачиш, тату, як добре все складається? – Подумки звернулася Ірина до батька. – І Вітя твій не один і я нарешті його позбулася.

Через три місяці Віктор вже хотів попроситись додому назад. Він піднявся на поверх, думав зайти в квартиру поки Іра на роботі і влаштувати їй приємний сюрприз, але вона змінила не тільки замок, а й двері поставила нові, металеві.

Так і стояв на сходовій клітці з букетом і тортом, поки вона не прийшла. Та й коли вона, мовчки, пройшла повз нього, зайшла в свою квартиру і зачинила перед його носом двері так само і продовжував стояти, а потім схаменувся і набрав Тамарі, сказати, що скоро буде, просто друга по дорозі зустрів ось і затримався.

Більше на нього ніде не чекали. Тамара хоч і була ним тепер не дуже незадоволена, але з дому поки що не виставляла. Це він був готовий піти, але йти, як виявилося – нікуди.