В нашій невеличкій сім’ї зараз дуже непростий період, хоч я не люблю скаржитися, але дійсно зараз непросто.

Коли ми з Михайлом одружилися мені тоді було 20 років, а чоловікові моєму – 25.

Тоді всі перспективи в житті здавалися райдужними для нас і життя таким чудовим та сповненим надій та щасливих сподівань.

З Михайлом ми багато чого планували і мріяли про хороше сімейне життя.

На сьогоднішній день ми з чоловіком Михайлом обоє вже немолоді люди, колишні бізнесмени.

Зараз нам вже важко влаштуватися на роботу, ніхто не бере, часи непрості, а свій невеличкий бізнес нам довелося закрити, через дорогу оренду.

Спочатку дали зелене світло малому бізнесу, в усьому були якісь пільги, а потім створили такі недобрі умови, що вже краще залишити свою справу, ніж постійно працювати за якісь копійки, ще й заганяти себе в борги.

Ну, хто мав свою, хоч невеличку справу, і зіткнувся з великими труднощами, той мене добре зрозуміє.

Після того як ми з чоловіком зрозуміли, що наша справа не приносить прибутку, ми стали відразу шукати роботу.

В мого Михайла є вища освіта, але так як за професією він працював колись в кінці 80-х, то на хорошу інженерну посаду його вже не беруть, навичок та стажу немає.

Будь ласка: охоронець в маленькому магазині, двірник, або розносити і роздавати оголошення по місту

Типу – кому потрібен працівник, якому вже за 50 років з довгим хвостиком?

У мене тільки середня освіта всього, працювала в 90-х в магазинах, потім весь час чоловікові в бізнесі допомагала, тому на біржі праці мені пропонують роботу в сфері прибирання, наприклад.

Влаштовувалася в магазини, так тут усі працівники щотижня міняються і постійні щоденні недостачі.

Так поки якось ми і справляємося по трохи: чоловік охоронець – працює раз в декілька днів, я працюю нянечкою в дитячому садочку, пенсій поки немає, всюди платять копійки, навіть на елементарні продукти грошей не завжди вистачає.

Є у нас дочка, але вона живе з зятем дуже далеко від нас, та й двоє дітей у них, гроші їм теж потрібні, мають свої турботи.

Їм самим би чимось допомогти хотілося, адже бачу, як їм складно, подарунки або гроші вислати, але ми не можемо.

Зараз взагалі ми в непростому становищі: поки були закриті садочки, ми позичали гроші, адже у нас не було коштів.

Їмо одну пісну гречку або макарони, м’яса і риби майже не буває на столі, потроху роздаємо борги, які ще маємо чималі.

Здавалося б – виходу немає, але він є, принаймні, мені здається, що я його таки знайшла на сьогоднішній день.

Тільки ось як чоловікові пояснити, що цей вихід – краще за всіх інших?

У нас є хороша чимала двокімнатна квартира в місті, добре хоч своє житло є!

А ще від моїх батьків дістався мені в спадок невеличкий будинок в селі, там ніхто не живе зараз.

До недавнього часу там жила сестра моєї мами, але вона стала вже зовсім старенькою і її дочка (моя двоюрідна сестра), забрала її до себе жити вже на постійній основі.

Хатина там, звісно, досить таки старенька, але жити там, я вважаю, можна.

В хаті там 3 невеличкі кімнати, але є двоконтурний котел, вода, опалення, так що навіть піч топити не треба.

Звичайно, будинок потребує хорошого, хоча б косметичного, ремонту, але з часом все можна зробити, було б бажання і якась копійка в кишені.

Тим більше, в основному потрібен тільки косметичний ремонт – побілити і шпалери поклеїти, старе все вже, а так стіни утеплені, вікна – склопакети, все добре.

Живи собі та радій своєму життю, тримай якесь невеличке господарство та город.

Родичі там трішки привели його в порядок.

І я сказала чоловікові, що потрібно нам свою квартиру здати в оренду, а самим збирати свої речі і їхати в село.

Там у нас буде власне господарство, посадимо город, а за гроші з оренди зможемо ще гарно жити.

Але чоловік навіть слухати мене не хоче, і  стоїть на своєму:

“Ти добре подумала? Яке село, ми все життя були міські. Які городи, кури та свині, ти ніколи не працювала на землі, і крім кота, у тебе тварин не було, тим більше тримати худобу, через що нам потрібно вставати о 6 ранку Краще продамо будинок і на пів року чи рік життя нам вистачить”.

А я з ним не погоджуюся зовсім.

Це єдиний наш вихід на сьогоднішній день, поки така важка ситуація в Україні. От тільки поки цього чоловік не розуміє.

А складнощів я зовсім не боюся: коли у нас був свій власний бізнес, мені доводилося нарівні з вантажниками і коробки тягати і вставати вдосвіта.

Я не знаю, як вмовити чоловіка, адже нам усім так буде лише краще, якщо ми житимемо в селі.

Як мені вмовити Михайла і пояснити, що це найкращий вихід на сьогоднішній день для нас обох?

КІНЕЦЬ.