Я підійшов до сплячого старого Бориса Миколайовича і поправив йому подушку. Зачинивши двері купе, я вийшов на перекур і подивився на зоряне небо.

Я не міг заснути, бо останні кілька днів сильно нервував, думаючи про майбутню поїздку. Спогади про матір ринули на мене. Вона була першою красунею у селі, але я ріс без батька. Якось, повернувшись із табору, я знайшов у будинку незнайому людину.

То був Борис Миколайович, мій вітчим.

Я його бо явся, але мама любила його щиро та по-справжньому. Незважаючи на місцеві плітки, їм було начхати на думку оточуючих.

Я все ще тримався від Бориса на відстані, але одного разу він підійшов до мене і запропонував навчити мене кільком прийомам, щоб захиститись від сільських хуліrанів.

З того часу мене всі боя лися. Після повернення з армії я поїхав навчатися в місто, залишивши матір та вітчима.

Але Борис здивував мене, з’явившись підтримати мене на вступних іспитах. Через п’ять років я повернувся до села і дізнався про проблеми зі здоров’ям у мами та Бориса.

Вони обидва постаріли. За рік мами не ста ло в автokатастрофі.

Борис був пригнічений, і я вирішив залишитись і піклуватися про нього. Якось, коли я йшов до магазину, на мене напали кілька чоловіків.

Борис побачив їх, щось крикнув, і деякі з них напали на нього.

Я відбився від хуліrанів від них, а у Бориса стався серцевий наnад. На щастя, йому надали своєчасну медичну допомогу, і я вирішив взяти його з собою, щоб він жив під моїм наглядом.

Борис став єдиною близькою людиною, яка залишилася в мене після смерті матері. Він став для мене батьком, і я пообіцяв йому, що ми регулярно відвідуватимемо могилу матері разом.

КІНЕЦЬ.