– Любий, як це розуміти? – пролунав стривожений голос Олени.

– Так…, – схопився Микола, мов ошпарений.

– Миколо, як це розуміти? – Олена стояла посеред кухні, показуючи рукою на стіл.

– Ти про що? – перепитав той.

– Що на цій тарілці?

– Булочки з капустою. І?

– Тобто? – ображено запитала Олена.

– Дорога, я гадки не маю, в чому річ, – Микола дійсно не розумів, що ж так образило його жінку.

– Гадки не маєш, кажеш. Я для тебе готувала твої улюблені булочки.

Як ти міг не з’їсти всі?

– Ооо, ну ти й видала. Біда яка – не з’їв одну…Робиш проблеми на рівному місці!

– Біда? Проблеми кажеш…, – далі продовжила Олена.

– Люба, перестань. Ти чудово знаєш, тобі не потрібно хвилюватись.

– Ні… Я спекла всього декілька булочок. Невеличких. Хотіла тобі зробити сюрприз. Уявляла, як ти повернешся додому, побачиш на столі випічку, зрадієш…А ти?

– Що ж тут не так?

Микола був здивований реакцією Олени, але старався бути спокійним.

– Мила, поясни, будь ласка, що не так?

– Ну як що?

У моєї мами до десяти штук з’їдаєш. А я, виходить, несмачно готую?

Я така нікудишня господиня?

– Олено, зрозумій, я був неголодний. Ну не зміг все з’їсти…

– Не зміг з’їсти кілька маленьких булочок? Ох, не починай мені! Не обманюй. Скажи, що вони несмачні. Тим більше ти повернувся з роботи. Голодний. Тобі не до вподоби мої страви? Мамині страви всі з’їдаєш. Я така погана жінка?

– Благаю, припини хвилюватись.
Олена погладила свій ледь округлений животик.

– Бачиш, сину, твоя мама зовсім не вміє готувати. Ось так, – розмовляла жінка зі своїм животом, – не пощастило ж тобі. Після появи тобі прийдеться жити з такою поганою мамою…

– Ну Оленооо, хочеш я доїм ту булочку?

– Ні.

– Чому?

Ти так вимовив слово “булочка”, ніби я заставляла тебе їх їсти. Погана я господиня. Мамо, чому ти не навчила мене готувати?

– Ось!

– Микола схопив булочку з тарілки та запхав її в рот.

– Стій! Достатньо! Ти ж подавишся!

Та було пізно. Микола почав жувати булочку, і вже за мить відправив її у шлунок.

– Все, конфлікт вичерпано, – сказав Микола, важко видихнувши.

Олена ображено поглядала на чоловіка.

Тоді Микола підійнявся, відкрив холодильник та витяг звідти пакет.

– Ось, мамині булочки.

Дорогою додому я зайшов у гості до твоєї мами. Вона подзвонила, попросила зайти до неї в гості.

Тож я, поки їхав додому, половину з’їв. Приїхав – а на столі твої булочки. Я і їх з’їв. Одну залишив. Не зміг подужати.

Будеш мамині булочки?

– Не хочу…, – відповіла Олена, а її руки мимоволі потягнулися до пакета.

Миколині теж.

За декілька хвилин від маминих булочок залишився пустий пакет та хороший настрій.

КІНЕЦЬ.