На днях моя рідна сестра Ольга несла своїй свекрусі миску смачного свіжого борщу, який нещодавно приготувала, поспішала, бо перед Великоднем заклопотана дуже була, готувалася до свята.

А в думках лише згадувала усі ті роки, як їй нелегко жилося з батьками свого чоловіка.

А згадувати їй було що, лише хорошого мало з тих згадок, на жаль.

Свекри Ольгу ніколи не любили, вони так і не змогли її прийняти, як рідну.

Та що вже там говорити, вона для них була гірше чужої людини, так вони ставилися до неї недобре.

І хоча у них був лише один син і горнутися більше не було до кого, батьки чоловіка всі ці роки були холодними до його дружини, тепла до неї не мали.

Ніколи Ольга жодного доброго слова від свекрів не почула, хоча намагалася налагодити  з ними стосунки.

Але постійно на докори намагалася змовчати, адже розуміла, що краще від того нікому не буде.

Справа в тому, що Ольга з чоловіком просто не мали куди піти, тому, розуміла добре, що вона живе у чужій хаті, і має дотримуватися правил їх родини, хоча іноді їй це давалось нелегко.

Сказати, що батьки чоловіка були вже зовсім недобрими людьми, так ні, їх усі в селі поважали, але от саму Ольгу, свою невістку, вони завжди вважали чужою дитиною і ставилися до неї відповідно.

Коли не стало свекра, свекруха стала якоюсь мовчазною.

Моя рідна сестра весь час намагалася більше з нею говорити, але свекруха зовсім не тягнулася до неї, старалася змовчати і слова не сказати зайвий раз.

А потім свекруха лише лежала, так тривало довго, вона була старенькою вже, доглядати її, крім невістки, не було кому, адже вона мала єдиного сина.

– Донечко моя, ти зла на мене не тримай, прошу тебе, можливо я була не найкращою матір’ю для тебе, бо дуже любила сина свого. Ми з чоловіком тобі ніколи не говорили, але хотіли, щоб він засватав доньку моєї подруги, вони люди дуже грошовиті, а він обрав тебе, я з чоловіком багато років не могла змиритися з цим. Зараз я, дитино, шкодую, що не зрозуміла, що мій син прожив з тобою щасливе життя. Вибач мене, молю тебе, Олю!

Ольга образи не тримає на свою свекруху, хоча це їй далося непросто.

У неї в самої двоє синів росте і вона сама не знає, яка доля чекає на неї, адже матиме дві невістки, не хоче, щоб вони бачили, як вона недобре поводиться з мамою свого чоловіка.

Вона дасть своїм синам хорошу науку, що батьків варто шанувати, які б вони не були.

Я, звісно, не дуже розумію свою сестру.

Свекруха їй ніколи добра не робила, а вона доглядає її і не згадує ті важкі часи.

Я б і не подивилася в сторону матері свого чоловіка на місці своєї сестри.

А про що вона думала раніше, що аж зараз вибачилася?

КІНЕЦЬ.