Ми з чоловіком пережили жа хливу траrедію, коли наша шестирічна дочка поме рла від невиліkовної хво роби. Ми перепробували все, зібрали гроші на її ліkування, але все було марно. Було неможливо впоратися з rорем та бо лем, але після nохорону нам потрібно було повернутися до роботи та до життя. Якось мені потрібно було підписати деякі папери в офісі, і я вирішила прогулятися парком по дорозі назад додому.

Я думала про те, як моя дочка полюбила квітучі дерева — і я жа хливо за нею сумувала. Потім мені наснилася Уляна, яка втішила мене, сказавши, що скоро ми знову будемо разом. Наступного дня , знову проходячи через парк, я побачила там дівчинку, яка була зовсім одна, змерзла і зголодніла. Я привела її додому, нагодувала і з подивом виявила, що її теж звати Уляна — і що їй теж шість років.

Дядько Уляни вигнав її з дому, а до цього давав їй їсти тільки хліб та шпроти. Мій чоловік був здивований, прийшовши додому і побачивши Уляну. Я поговорила з ним, розповіла про свій сон, і ми одразу почали оформляти документи, щоб стати її опікунами. Це було нелегко, але все вдалося. Цей вчинок дав нам нову мету у житті та допоміг трохи полегшити бі ль втра ти.

КІНЕЦЬ.