Я маю одну доньку.

Наталя виросла гарною, доброю та слухняною дівчиною, мені на радість.

Після навчання в школі закінчила інститут.

Я й не зогледілася зовсім, як швидко роки промайнули, донька швидко виросла, стала самостійною.

Одного дня Наталя прийшла додому не одна.

Моя доросла донька, зовсім несподівано для мене, привела знайомити зі мною свого нареченого.

Звуть його Павло.

З виду хлопець він статний, привітливий і спокійний, принаймні так мені здалося.

Взагалі майбутній зять мені дуже сподобався ще відразу.

Я була дуже задоволена, що в доньки такий хороший чоловік.

Все було так добре.

Через два місяці ми усією родиною святкували весілля моєї доньки.

Де будуть жити молоді?

Це питання вирішували перед весіллям.

Я сама не маю такого великого достатку.

А на нову квартиру для моєї доньки у мене грошей немає.

Батьки Павла також люди не багаті, особливо.

В них підростає ще один син.

Тому вирішили, що діти житимуть зі мною в моїй квартирі.

Адже працювати тільки почали вони обоє на орендовану квартиру у них грошей не вистачить зовсім.

Спочатку все добре було, але згодом я вже не раз пожалкувала, що погодилася аби діти зі мною жили.

Я в них просто, як наймичка була і все.

Помий, почисти, приготуй, прибери.

Якось вся робота лягла на мої плечі, а її у мене стало значно більше чомусь.

Коли Наталя була вдома, допомагала мені трохи, але то не часто.

Вона багато часу приділяє роботі, адже хоче підвищення і кращу зарплату.

Павло взагалі, таке відчуття, що його батьки нічому не навчили, домашні справи не для нього.

Саме просте вкрутити лампочку, чи полагодити кран, він не вміє і не рахує, що це його обов’язок якийсь.

Хоча це легко можу зробити я сама, але я й так все сама роблю, треба, щоб і він допомагав мені в усьому.

Сваха говорить, що до роботи не привчали, навіщо, виросте сам зрозуміє, що треба робити, адже він чоловік і його навчить життя.

Зате він чомусь хоче, щоб вдома було чисто і смачно приготовлено, як не дивно.

Тоді чому хтось має працювати, коли він сам не хоче?

Через пів року такого життя, я стомилася дуже, адже мала багато роботи через те, що діти зі мною жили.

Якби я жила одна, то турбот у мене було б набагато менше.

А в понеділок запропонувала дітям, щоб шукали собі квартиру в оренду, нехай йдуть жити окремо.

Тим паче, що Наталя отримала посаду з більшою зарплатою, тому могли б самі вже про себе подбати.

Нехай живуть собі окремо самі, а з мене досить.

Рідні мене засуджують, коли я кажу, що хочу, щоб донька з зятем з’їхали від мене, бо часи важкі, а я лише про себе й дбаю.

Але хіба я не права?

КІНЕЦЬ.