Дорослий син перестав зі мною спілкуватися рік тому. Почала ремонт у будинку, де живу сама з чоловіком та дочкою (син із дружиною та дитиною живуть поруч, у будинку, який побудував мій чоловік, він є вітчимом моєму синові).

Коли син сказав, що одружується, я попросила квартирантів з’їхати з цього будинку, гадаю, щоб зберегти стосунки, треба з самого початку жити окремо. Ніколи не втручалася в їхнє життя, вони самі собою, ми самі.

Невістка ніколи ні в чому не допомагала, навіть, навпаки, коли я щось роблю на подвір’ї, вийде, сяде на лаву, нога на ногу і дивиться, як я працюю, ну добре, думаю, каже, що вона хвора, тому нічого не прошу, аби жили. Тільки сказала синові, щоб вона не виходила, коли я на вулиці щось роблю, бо як знущання виходить.

Живуть вони п’ять років, терплю невістку заради сина, як будь-яка мати. Але син перестав спілкуватися зі мною. Робили ремонт, жодної допомоги, ні фізичної, ні матеріальної. Чоловік приїжджав з роботи і до півночі працював удома, вранці на роботу.

Якось пару разів син, до того, як перестали спілкуватися, заходив, говорив, що розлучиться, не хоче жити з нею, я кажу, чому (про своє ставлення до неї ніколи не кажу), раз одружився, живи, дитина є. Після цього приблизно через місяць він зненавидів мене.

Одружений він вдруге, одружився з жінкою, яких називають «старими дівами». І найдивніше для мене, що її родичі, батьки, не хочуть, щоб ми спілкувалися (тобто мої та їхні родичі), щоб не дізналися, що мій син був одружений до неї.

Для мене це було дивним та смішним одночасно. Мій син, нормальний здоровий хлопець, і тому я вважала, що це нормально, що він був одружений до 35 років. Або вони хотіли сказати, що він чекав на «принцесу» в особі їхньої дочки!

Отак рідного, єдиного сина зробили ворогом (слава Богу, що є дочка). Душа болить, рік не можу спати.

КІНЕЦЬ.