Вадим повертався додому після тяжкого робочого дня, але від цього він не був щасливий. Він знає, що вдома дружина, яка протягом усього вечора буде тільки “гризти” його. Вона ніде не працює, лише протягом дня лежить на дивані та дивиться серіали. Ще раніше, як тільки вони одружилися Віка була не така.

Вона раділа життю та була завжди в русі. Всі її справи були успішними, готувала дуже смачно. Разом планували майбутнє, мріяли про щасливе подружнє життя. Як колись у квартирі буде чути тупотіння дитячих ніжок та сміх сина чи доньки.

Але зараз усе змінилося. Віка більше не працює, аргументує це тим, що їй потрібно відпочити, адже подружжя планували дитину. А жінка ще не ні морально, ні фізично не готова до сімейних клопіт і дитини. Спочатку хоче поїхати відпочивати за кордон. Вадим робив, усе що жінка хотіла. Він мав гарну заробітну плату, отож дозволили відпочинок вони могли.

Пройшло уже вісім років, а Віка ще досі відпочиває. Дуже вона змінилася за цей час. Важко тепер їй вгодити. Навіть почала просити грошей, ще більше ніж раніше.

Говорить, що ту мені мало платять і я маю змінити роботу. Важко Вадимові так жити, в такій атмосфері, але що він може поміняти. Одного дня, коли він не поспішаючи йшов додому, він побачив свою давню знайому Юлю, він з нею спілкувався ще до Віки. Вони були раді бачити один одного, разом пішли до кав’ярні.

Юля як виявилось не заміжня. Вона була вже одружена, але не склалося, після цього не поспішає заводити інші стосунки. Вона психолог. Зараз має багато постійних клієнтів та вже допомогла багатьом. Після почутого Вадима наче осяйнуло. Він все розповів про свою дружину та атмосферу у якій живе, як йому не хочеться повертатися додому.

– Ти сам маєш вирішувати. Ти маєш прийняти рішення або терпіти все життя, або змінювати. Я тут тобі нічого не пораджу. Все залежить тільки від тебе, ти маєш вирішити, – відповіла Юля.

Вони провели багато часу разом, згадували як колись товаришували та як мріяли про майбутнє. Вадим постійно думав над словами, які сказала йому Юля. Правда, потрібно діяти.

Як довго я ще буду сподіватися, що колись Віка знову зміниться та стане такою як раніше.

Він прийшов додому, але думки йому не давали спокою, у коридорі квартири його чекала Віка. Вона тільки хотіла щось сказати чоловіку, але Вадим глянув на неї суворим поглядом, що вона й слова не мовила.

– Я подаю на розлучення, – сказав чоловік, – вже завтра ти маєш покинути мою квартиру. Я нічого не хочу слухати, на добраніч. Віка ще довго стояла на місці не порушено.

Нарешті вона все зрозуміла.

Що вона накоїла? Їй подобалось так жити відпочиваючи. А зараз що? Знову йти працювати?

На наступний день Вадим пішов прогулятися, перед чим сказавши, щоб Віки до обіду не було вдома. Чоловік гуляв у парку і йому було дуже добре, наче вантаж зняв. Додому повернувся вже пізно ввечері.

Віки вже не було у квартирі, а також не було кухонного приладдя, кавомашини, чайника, крісла, тумбочки. Ну і нехай, він може купити собі все нове. Найголовніше, що зараз Вадим може спокійно жити й ніхто його не зачіпає.

КІНЕЦЬ.