Я досить часто читаю сповіді свекрухи та невістки, часто невістки недолюблюють матерів своїх чоловіків. Для мене це дивно. 9 років тому я почала жити з чоловіком, який старший за мене на 15 років. Закохалася по вуха. Через пів року спільного життя ми поїхали до його мами знайомитися.

Боже, як я хвилювалася! І як виявилося, не дарма. Свекруха мене тоді не сприйняла. Я її розумію: вісімнадцятирічна дівчинка, без прописки, у чоловіка на той момент два шлюби за плечима, подумала, що незабаром розбіжимося. В один день ми з нею сильно посварилися, я просто зібрала речі і пішла, чоловік встав на мій бік. У нього на той момент взагалі не було бажання з нею спілкуватися.

Я була проти того, щоб він ігнорував свою матір, пояснювала, чому вона могла так вчинити, що в будь-якій ситуації вона – його мати, і ніхто ніколи не повинен впливати на нього щодо мами, навіть кохана жінка. До речі, для нього були шоком мої слова, адже його колишня (друга) дружина завжди домагалася, щоб він припинив спілкування з мамою та сином від першого шлюбу.

Минуло два роки, ми зі свекрухою не спілкувалися ніяк, тільки чоловік їй дзвонив (я наполягла). За цей час ми встигли розписатися, свекруха дізналася за фактом, коли я чекала вже старшу доньку (дізналася не відразу, теж не знала до певного моменту).

Коли я чекала дитину, свекруха потрапила до лікарні. Я зірвалася і приїхала за 900 кілометрів, була поряд. За всі роки я жодного разу не пригадала той конфлікт, одного разу свекруха сама завела розмову, вибачилася і сказала, що шкодує про ту ситуацію.

Зараз я чекаю на третю дитину, ми зі свекрухою спілкуємося кожен божий день, я називаю її мамою. Щиро вірю в те, що невістка не повинна любити свекруху, але поважати її за вік і бути вдячною за сина, мусить. Може, варто кожній спробувати зробити перші кроки? Не заради себе, не заради неї, а заради улюбленого сина та чоловіка, дітей та онуків. Усім миру та добра.

КІНЕЦЬ.