Мені 66 років, був один раз одружений. Дружину люблю зі школи, напевно, років 50. Одружені вже сорок із лишком років. Майже 10 років жодних сторонніх романів не було, глушив себе будівлями будинків. Зараз маю жінку на стороні,  бо з нею ніколи не було.

Найсмішніше, що вона не в моїх стереотипах (зріст, волосся, вага). Але рвусь до неї як хлопчик. І справа не лише у близькості. Якось вона дуже вписалася в мою матрицю уявлень про взаємини чоловіка та жінки. Із дружиною близькості не було давно. Розлучатися чи скандалити немає жодного бажання.

Оскільки жити разом не тільки добре, а й, напевно, життєво необхідно. Ми думаємо, не змовляючись одне й те саме одночасно. Щоправда телевізори дивимося різні та книжки читаємо різні, але це не важливо. Це звісно за стільки років близькості. Але інша жінка мене заводить лише так. Їй також за 50.

Напевно жінки скажуть, що я негідник. Погоджуся. Але якщо все робити по тихому, не афішуючи і не обтяжуючи сім’ю, то чому ні? До речі, у зв’язку з цим хочу сказати, що наявність публічних будинків є життєвою необхідністю. Просто життєва. І для молодих хлопців, і для середнього віку.

Хтось має вчити молодих чоловіків правильній близькості? Та й взагалі скидати фізичну напругу, щоб одружуватися з розумом, а не з емоціями. Різні фільми тільки калічать. А для таких, як я й поготів, треба мати такі заклади. Сили ще є та не великі, але є. І є гроші на насолоди. Якось так.

КІНЕЦЬ.