Хатина моєї мами знаходиться на сусідній вулиці, зовсім не так вже й далеко від нас, але вже років 5 мені там зовсім не раді, на жаль.

Зараз там господарює моя рідна сестра Катерина, яка вже багато років зі мною знатися не хоче, а все через спадок.

Катерина вийшла заміж досить таки рано, вона старша за мене на 4 років.

Іван забрав сестру жити до себе, у батьківську хату.

Сказати щиро, то в моєї сестри рідної характер зовсім не цукор, тому мама їй добре говорила завжди, щоб вона сиділа в свекрів тихо, була спокійною.

Наголошувала, щоб вона не перечила ні в чому, слухалася та догоджала чужим людям, бо це не рідні батьки, мовчати не будуть їй.

А чужа хата – то чужа правда, там потрібно сім раз подумати перед тим, як щось сказати.

Як там наша Катерина жила спочатку ми, особливо, багато не знали, бо до нас вона приходила дуже рідко, хоча наче сусіднє село близько до нас, та сестра чекала вже дитину, тому займалася лише своїми справами, їй до нас не було тоді діла.

Раз у місяць наші батьки самі пакували великі торби, брали муку, цукор, консервацію, декілька курок чи качок і везли сестрі, навідувалися до неї у гості.

Одного разу я теж просто поїхала з ними.

Свекрухи Катерини вдома не було.

А в хаті чистота та порядок кругом, на подвір’ї все гарненько, але Катерина вдома нічого не робить, все робила сама матір її чоловіка, сестра ж ні до чого діла не мала.

Мама тоді поговорила з нею серйозно, сказала, щоб донька теж роботи не цуралася, допомагала батькам чоловіка чим може, бо довго так тривати не може і свекруха незабаром може й на двері вказати, мама б і сама так зробила б на її місті.

Але Катерина лише посміялася з того, навіть не замислюючись над словами мами, тепер вона дасть їм внука, тому вони самі годитимуть їй.

А тим часом я теж вийшла заміж, мій чоловік Микола власну хату мав, на сусідній вулиці, тому я пішла жити до чоловіка.

Тата нашого незабаром не стало і ми з Миколою мало не щодня навідувалися до мами, все в неї робили, в усьому допомагали, мама ще й господарство чимале тримала, хоча обійти сама все не могла, зрозуміло, що на мого чоловіка Миколу розраховувала, а він робив усе, не відмовляв ніколи мамі, щоб вона не просила його.

А тим часом життя Катерини, на жаль, зовсім пішло шкереберть, чого вона зовсім не очікувала.

Моя рідна сестра все ніяк не могла мирно жити з батьками свого чоловіка, були постійні негаразди та непорозуміння, мало того, що в чужій хаті сиділа, та ще й командувати там хотіла, щоб все було на її лад.

Але вже це й чоловікові не подобалося, не знаю, що там ще в них не заладилося, але Катерина зі своїм маленьким сином повернулася в батьківську хату.

Мама наша дуже шкодувала мою рідну сестру, тому прийняла її добре додому, жити всі вони стали на пенсію старенької матері.

Микола мій ще місяць походив, а потім не став до мами ходити, сказав, нехай сестра господарює у неї сама, раз там живе, адже все те дістається їй теж.

І вже наступного дня до нас прийшла, несподівано, моя   мама:

– Миколо, ти що дорогу забувся до мого дому? Свині голодні, буряків потрібно з ями дістати, я вже немолода людина давно, не можу працювати так важко сама, приходь ввечері після роботи, – з якоюсь образою мовила мама.

Микола, правду сказати, у мене дуже добра людина, але вже не міг змовчати навіть і він моїй мамі:

– Мамо, вибачте мене, але у вас ще родина є, Катерина, ваша рідна донька також, між іншим, до вас повернулася, нехай допомагає вам, за господарством доглядає, не маленька вже. Вона себе відчуває там справжньою господинею, нехай тоді й береться за господарство своє, а то лиш жити хоче за чужий рахунок.

Мама образилася і пішла, більше до нас на подвір’я вона не приходила.

Лише ми на свята інколи гостювали в неї, але вона була холодною до нас і байдужою, навіть спілкувалася холодно і неохоче зі мною, лише Катерину свою шкодувала і на життя її скаржилася.

А через рік мами не стало і лише ми тоді дізналися, що хату вона заповіла моїй сестрі, і я добре знаю, що це вона зробила спеціально, нам на зло, бо так сама того хотіла.

А, ти часом, сама Катерина дуже тішилася тому, що добре забезпечена.

А мені так прикро на душі, я вже за ту хату не хотіла мати непорозумінь з рідною людиною і чоловік зрозумів мене.

Як так могла вчинити близька людина?

Чи може собі претендувати пів хати, поки ще є змога, та чи є у мене ще шанс на це?

Як таке взагалі може бути?

КІНЕЦЬ.