Світлана з усвідомленого віку зрозуміла, що не хоче працювати. Вона вирішила для себе, що буде утриманкою. Так і сталося. Заміж у двадцять два роки вона вийшла не за коханням, а за розрахунком. Її чоловік був казково багатий, а те, що він був старший за неї на двадцять три роки, було дрібницею для жінки.

У шлюбі вони прожили десять років, а потім чоловік поставив їй умову: або ти народжуєш дітей, або ми з тобою розходимося.

Жінка не мала наміру відмовлятися від свого шикарного життя, хоча на дух не переносила дітей і зовсім не уявляла себе мамою.

Вона погодилася народити дітей лише для того, щоб не втратити гроші та можливість жити так, як вона хоче. На світ з’явилися дві чудові дівчинки.

Старшу дочку Олексій Петрович назвав Ангеліною, а молодшу – Діаною. Світлану дівчинки абсолютно не цікавили, одразу після пологів вона повернулася до свого богемного життя, а дітей кидала на няньку. Коли старшій дівчинці було шість років, Олексій Петрович помер від серцевого нападу.

Світлана зраділа, що тепер сама може розпоряджатися коштами без нагляду. Не минуло й кількох тижнів із похорону, а жінка вже віддала дітей до дитячого будинку.

Дівчатка багато плакали і благали мати не віддавати їх, але Світлані були байдужі дитячі сльози. Вона лише гидливо морщилася. На щастя, доля до дівчат була прихильна.

Коли вони потрапили до дитячого будинку, їх одразу удочерила гарна, бездітна пара. І після цього заповіт Олексія Петровича набрав чинності. Світлана тоді зробила все, щоб повернути дітей.

Але суд опинився на боці нових батьків дітей, бо вони боролися за них і не збиралися віддавати жінці, яка їх зовсім не любить. Так Світлана опинилася на вулиці без гроша в кишені.

КІНЕЦЬ.