Відколи ми з Наталкою одружилися, я завжди працював для своєї сім’ї.

Я постійно хотів усім забезпечити свою дружину і сина.

Своєму єдиному синові, хоча він ще в школі навчається, купив непогану квартиру, зараз здаємо її в оренду, таким чином відкладаємо гроші для нього на навчання в хорошому університеті.

І нам з дружиною житло колись за свої кошти я придбав.

Я ніколи нічого не шкодував своїм рідним та близьким людям.

Не хочу вихвалятися, щиро кажучи, але заради справедливості скажу, що я людина досить таки працьовита, ніколи без діла не сиджу вдома, щодня якусь копійку намагаюся заробити, при нагоді для своєї сім’ї.

І своїм тещі і тестеві, батькам своєї дружини, неодноразово допомагав.

Я ніколи нічому не відмовляв, коли вони зверталися до мене, коли просили мене про допомогу якусь.

Батьки моєї дружини Наталі жили в приватному великому будинку, мали чималий город і велике господарство.

Звісно ж, що це не квартира, а село і працювати там потрібно багато, адже зарплати нам невеликі, роботу теж хорошу ще потрібно знайти, а так, в основному, люди в селі живуть за рахунок свого господарства і це відомо всім.

А вік наш теж бере своє, з роками там працювати все важче і це зрозуміло.

От минав час і я просто втомився жити заради когось.

Усі вихідні після важких робочих буднів батьки дружини просили мене то щось копати, то косити траву, то щось ремонтувати.

І на цьому завдання не закінчувались, постійно було щось нове, адже батьки дружини старіють, роботи у них все більше, робити все важче, але відмовлятися від частини господарства вони проти, адже це зараз гарна копійка для них, а тим паче у такі важкі часи, коли люди з міст до сіл поз’їжджалися.

Була у нас досить таки неприємна ситуація минулої осені, коли прийшов час копати картоплю.

Якраз в той період нам стали знову дзвонити теща з тестем, просили про допомогу, казали, що город великий, картоплі багато, а вони навіть ще не починали працювати, чекають нас.

Я одразу ж сказав, що нікуди не поїду, адже мав якраз свій підробіток і не міг залишити роботу.

Минуло трохи часу, я сказав, щоб батьки дружини найняли трактор і помаленьку копали без нас, бо у нас не вийде приїхати і я не знаю, коли звернувся, я навіть сказав, що за трактор сам заплачу, але на мене що не сподівалися, у мене дійсно на роботі багато проблем.

А нещодавно дружина сказала, що візьме машину, щоб поїхати до батьків, пояснила, що попросила в батьків мішечок картоплі, адже грошей у нас зараз не дуже багато, економимо, так як маємо виплачувати ще кредит, а заробітки менші.

Останнім часом ми купували, а зараз дружина сказала, що візьме в батьків, щоб зекономити, та й корисніша домашня картопля.

А тут за декілька годин дружина приїжджає сумною і каже, що батьки відмовили їй, вона їм по дорозі подзвонила, як мама дала зрозуміти ще по телефону, що картоплі донька у неї не візьме.

Сказали, ніби зять не хотів допомагати, то й нічого не отримає нічого від них.

Хай їсть те, на що заробив. Я взагалі не розумію.

Наче старші люди, а поводяться просто, як діти.

Я всі ці роки їм допомагав, а вони пошкодувала картоплину своїй дитині, бо сама в той день, як вони вирішили копати картоплю, я не приїхав.

Я сказав дружині, що більше ніколи їм не допомагатиму, а вона шкодує їх, не знає на чий бік стати.

Дружина просить не звертати уваги на її батьків, адже вони старенькі, сьогодні одне говорять, а завтра інше – ніхто не знає, якими ми будемо у їх віці.

Але в мені теж закралася образа.

Для чого так робити? Невже це нормально? До чого тут вік?

КІНЕЦЬ.