Олена їхала знайомитись із батьками Павла. Вона їх ніколи не бачила, але вже любила. Тільки дуже добрі люди могли виростити такого чудового сина. Павло про них багато розповідав, які вони чудові, люблячі, дбайливі. Олена вірила кожному слову та розуміла: у кого вдався Павло.

Вони зайшли до під’їзду його будинку, піднялися на другий поверх. Двері відчинила невисока жінка у фартуху, Олена усміхнулася їй, але жінка дивилася суворо, навіть сердито.

– Так Ось ти яка. Павлик всі вуха продзижчав, яка його Олена красуня. Заходьте.

Олена розчервонілася від збентеження.

– Майте на увазі, – продовжила майбутня свекруха, – спати будете окремо. У мене пристойний будинок, а не будинок побачень. Постелю тобі у спальні доньок.

Олена зашарілася ще сильніше і забурмотіла:

– Звичайно … Ми навіть не думали … Ми тільки познайомитися …

– І вночі я перевіряю, чи все добре у спальнях,- суворо сказала Віра Іванівна.

Олена зовсім не збиралася прокрадатися в нічній тиші до Павла, але Віра Іванівна дивилася так, ніби за найменшої втрати пильності Олена не тільки залізе в чуже ліжко, а й украде паспорт, і штамп у ньому намалює. Якби автобус, на якому вони приїхали, не був останнім, Олена вважала б за краще повернутися на вокзал і вранці поїхати додому. Але автобус був останнім. Олена розуміла, що не подобається майбутній свекрусі. Незрозуміло чому, але не подобається.

Увечері майбутня рідня вирішила познайомитися з Оленою ближче.

– А Батьки у тебе хто?

– Інженери.

– Інженери?! Павлику, навіщо вам одружуватися? Зустрчайтеся поки не закінчите навчання в інституті.

-Мамо, ми любимо один одного.

“Чим погані інженери?” – подумала Олена. “Зрештою батьки Павла теж не олігархи. Тато-вчитель. Мама-медсестра”.

-Павлику! Яка любов? Ну, добре б ти одружився з Ірочкою, у неї тато директор заводу, мама завуч у школі. Вони й тобі потім допомогли б влаштуватися в цьому житті, і Ірочці. Але ж інженери! А скільки їм років? Тим більше, що вони без п’яти хвилин пенсіонери. На що ви житимете?

-Ми стипендію отримуємо та підробляємо.

-Олено, заради того, щоб вийти заміж за Павла, ви змушуєте його працювати?

-Мамо, я сам працюю. І Олена також. Ми можемо жити за свої гроші. Ми нічого не просимо, тільки благословення і все.

-Я не вірю, що це каже мій син. Олена, схоже, це ваш вплив! До знайомства з вами син зважав на мою думку і поважав мене.

-Мамо, я і зараз зважаю і поважаю…

Коли тяжкий візит закінчився, Павло та Олена повернулися до гуртожитку засмученими. Через півроку вони зіграли скромне студентське весілля, на яке батьки Павла не приїхали.

Олену батьки чоловіка відверто не любили. Мама Павла вважала, що вона не варта її сина.

У неї всі діти – спортсмени, всі закінчили музичну школу, всі в інститутах навчаються. А ти що? Хто ти така, щоб одружити на собі такого хлопця? Ходила до танцювального гуртка? Смішно. Навчаєшся в одному інституті з Павликом? Подумаєш. Шиєш, в’яжеш, вишиваєш? Кому це потрібно!

Через рік вийшла заміж середня сестра Павла, ще через два-молодша. А середня розлучилася. За рік розлучилася молодша. А середня вийшла заміж. Шлюб Олени та Павла протримався найдовше. Через вісім років Павло “зустрів і полюбив” іншу. Віра Іванівна плакала і просила одуматися. Приїжджала розмовляти з сином, але Павло пішов, грюкнувши дверима.

-Оленочко, що з моєю родиною? Я ж старалася, виховувала. Все для них. А вони не можуть у сім’ї жити. Аллочка одружена вчетверте, Світла втретє. Усі діти від різних чоловіків. Думала, хоч у Павлика вийшло. Що я зробила не так?

-Віро Іванівно, Ви переконали своїх дітей, що вони найкращі. Що їхні дружини та чоловіки мізинця їх не варті. Вони в це вірять. І щоразу, змінюючи дружин і чоловіків, зазнають невдачі. Мене вчили поважати і цінувати людину, з якою я живу. Поважати та цінувати його батьків за те, що вони виховали гідного сина. Але, як би я не намагалася, якщо чоловік вважає, що я нічого не варта і він легко замінить мене на іншу, сім’ї не вийде.