Коли Тетяна повернулася з нічного чергування, то виявила у своїй квартирі не лише свого чоловіка та п’ятирічну доньку, а й незнайому їй дівчину.

– Тетяно, це Марія, моя двоюрідна племінниця, – представив Віктор дівчину.

– Дуже приємно, – сказала Тетяна.

Тетяна вже звикла до того, що іноді у них зупинялися родичі чоловіка, які приїжджали з села до міста у будь-яких справах. Сама Тетяна була міською мешканкою і спочатку після весілля намагалася пояснити своєму чоловікові, що родичі, які прибули до міста, могли б зупинитися і в готелі. Але бачачи, як ображається на її слова чоловік, махнула рукою.

Ось і цього разу вона не висловлювала своє невдоволення, будучи впевненою в тому, що і ця родичка надовго у них не затримається. Ну, а Віктор, опустивши свій погляд, несподівано заявив:

– Тут, таке діло, Тетяно. У нашому селі роботу взагалі не знайдеш. Марія хоче знайти у місті роботу. Я сподіваюся, ти не заперечуєш, якщо вона до першої зарплати поживе у нас, а потім зніме квартиру.

Тетяна невдоволено скривилася, але сперечатися з чоловіком не стала. Трикімнатна квартира дісталася Тетяні у спадок від бабусі. І місця тут цілком вистачило б на чотирьох. Ось тільки стороння людина – це зайва незручність.

– А куди Марія вирішила влаштуватися на роботу? – поцікавилася Тетяна.

– Буде у мене на автобусі кондуктором працювати. Ну, а не сподобається, можна тоді у торгівлю податися.

Сам Віктор працював водієм автобуса в одній із транспортних компаній, яка обслуговує міські маршрути.

Марія виявилася працьовитою дівчиною. Зразу було видно, що вона не з міських. Марія брала участь у прибиранні квартири та навіть надавала допомогу у приготуванні їжі. Єдине, що насторожувало Тетяну, дівчина була сором’язливою, начебто присутність Тетяни її дуже бентежила.

Як би там не було, але Тетяна з нетерпінням чекала на той день, коли Марія з’їде від них.

Тетяна працювала за змінами медсестрою. Її чоловік Віктор теж працював за змінами. У першу зміну він йшов з дому з самого ранку. А після другої зміни повертався додому за північ. Так що спільне їхнє перебування у квартирі було не таким вже й частим.

Пролетів місяць. І Тетяна спробувала нагадати чоловіку його слова про те, що Марія з’їде від них відразу після першої зарплати.

– Тетяно, ну давай ще трохи почекаємо, – почав клопотатися за свою племінницю Віктор, – Марія зараз перебуває у пошуку. І як тільки підбере потрібний варіант, то одразу переїде.

Закривши очі на своє невдоволення Тетяна погодилася з рішенням чоловіка.

Тієї ночі Тетяна вирушила на чергування. Але невдовзі зрозуміла, що занедужала. Вона звернулася до начальства і її відпустили раніше.

Додому Тетяна приїхала на таксі о другій годині ночі і, щоб нікого не будити, вона обережно відчинила двері ключем. Донька міцно спала. А ось Марії на своєму спальному місці не було. Коли вона зайшла до спальної кімнати, то там поряд зі своїм чоловіком вона виявила  Марію, яка міцно спала поряд. Ніхто навіть не помітив присутність Тетяни.

Зі спальної кімнати Тетяна попрямувала на кухню. Там вона сіла на стілець і заплакала.

– Яка ж я не розумна! – Шептала вона. – Я навіть не спромоглася перевірити її паспорт.

Після цього Тетяна зайшла до коридору, де у шафі висіла сумка Марії та дістала паспорт.

Дівчина була справді із сільської місцевості, але тільки до села, в якому народився Віктор, вона не мала жодного відношення.

– Адже Віктор стверджував, що вона приїхала з його рідного села. Значить, це був обман, – міркувала Тетяна.

Від того, що вона занедужала,  Тетяна ледве стояла на ногвх. Вона прийняла пігулки і лягла на місце, приготовлене для Марії. Прокинувшись рано-вранці, вона почула розмову Віктора з Марією. Невдовзі Тетяна почула, як закрилися вхідні двері. Було зрозуміло, що Марія, не бажаючи бути при сварці подружжя, просто пішла з квартири.

Тетяна знайшла в собі сили, щоб дійти до кухні, де з похилою головою чекав її чоловік.

– Таню, ти не так зрозуміла, – спробував він виправдатися перед дружиною.

– Пішов геть звідси, і щоб духу твого тут не було, – заявила Тетяна.

– Ну, хоч би вислухати мене можеш, – не відступав Віктор.

– Якщо не підеш, то я зараз подзвоню батькові та братові, і вони тебе швидко виведуть.

Після цих слів Віктор пішов збирати свої речі. Через три дні, коли Тетяна відчула, що недуга відступила, вона подала заяву на розлучення.