Порада подруги допомогла мені врятувати шлюб. Мені 37 років, чоловікові 32. Коли я познайомилася з ним, я вже мала дочку від першого шлюбу. З першим чоловіком я жила не довго. Втомившись від постійних зрад і брехні, я розлучилася і вирішила, що дочку буду ростити сама. Але згодом усе забулося, і я зустріла Олега. Ми жили дуже добре, я була його першою жінкою. Через 2 роки у нас народився чудовий синочок.

Але нічого не буває вічного. Років зо два тому помітила охолодження з боку чоловіка. Він раптом почав віддалятися від нас. Пізно приходив із роботи, завжди був чимось зайнятий. Я періодично питала, в чому річ. Але він нічого не казав. Я вважала, що проблеми на роботі. І ось допитувалася.

Він сказав, що мене більше не любить. І що закоханий платонічно в якусь жінку з роботи, вона молодша за нього на 2 роки. Далі він зі мною не житиме, і хоче розлучення. Ми живемо у власному будинку в селі, який він сам і збудував. Я думала, що ми житимемо в ньому завжди, але оскільки мені нікуди йти, то я можу пожити ще в цьому будинку деякий час. Поки не знайду собі чогось.

Перший час, я весь час плакала побачивши його, думала, що він схаменеться. Ходила до подруг ворожок психологів. Але найслушнішу пораду мені дала подруга. Вона сказала, що насамперед треба перестати бути жертвою. Потрібно поважати себе. Казала, що у них із чоловіком була подібна ситуація. Так ось вона сказала, що треба кардинально змінитись.

Ще подруга сказала, що чоловік за майже 10 років шлюбу вивчив усі звички, усі манери, тому я й стала йому не цікавою, і що, можливо, він мене ще любить, просто десь підсвідомо. Адже якби я була для нього чужою людиною, він би мене вигнав із дому, а так лишив, пошкодував.

Так ось я перестала весь час плакати. Почала стежити за собою. Перестала, ходити вдома у розтягнутий лосинах та футболці. І найголовніше взагалі перестала звертати увагу на чоловіка. Стала ходити на всі свята та заходи, які раніше пропускала. Коротше жила так, ніби мені не 37, а 14 років, і я живу з батьками. І коли чоловік знову порушував цю тему, я холоднокровно з ним обговорювала, що заберу собі, а що залишиться в нього.

Показово я шукала квартиру. Почала запрошувати знайомих чоловіків у гості. Спочатку він висував претензії, що в нас чужі чоловіки в будинку. Але я сказала, що я не проти, щоб він запросив свою дівчину до нас у гості і що хочу з нею познайомитись. І ось диво, він її таки запросив.

Ми культурно провели час. Після чого він пішов проводжати її, але повернувся дуже швидко. Наступного ранку став нав’язуватися зі спілкуванням. Але я не втрачала холоднокровності. Він уже не затримувався на роботі. Вдома завжди намагався показати, що він розділяє мою ту чи іншу думку.

Намагався завжди включитись у наші з сином розмови. А якось прийшовши з роботи раніше, підійшов до мене і простяг нове золоте колечко — вибачився. Обзивав себе всякими поганими словами. Сказав, що якщо я тільки залишусь, буде на руках мене носити. Я ще трохи позлилася на нього, але потім вибачила. Ось така моя життєва історія, після якої наш шлюб увійшов в інше русло.

КІНЕЦЬ.