З Ігорем я познайомилася біля пологового будинку.

Ми з сім’єю прийшли привітати мою двоюрідну сестру з народженням донечки.

Ми голосно кричали сестрі привітання, а вона радісно виглядала у вікно. Тоді ми прямо біля пологового відкрили шампанське та хотіли випити за народження дитини.

Неподалік пологового сидів чоловік. Видно було, що йому не до веселощів. Я все ж підійшла до нього та запропонувала йому шампанського.

Той чоловік засмучено глянув на мене та сказав, що пів години тому його дружина померла при пологах.

Але на світ з’явився хлопчик. Я застигла, тримаючи в руках стаканчик із шампанським. Що можна сказати людині, яка втратила свою кохану. Я попросила вибачення та пішла до рідних.

Вдруге ми з Ігорем зустрілися, коли приїхали забирати сестру з пологового. Він теж саме забирав свого сина. Ми перекинулися поглядами та привіталися. Мені стало його дуже шкода. Тоді я запитала, чи йому часом потрібна якась допомога? Чоловік глянув на мене та якось зніяковіло відповів: “Можливо потрібна”. Потім він залишив мені свою адресу. Невдовзі під пологовий приїхало таксі, Ігор сів та поїхав.

Я й сама не могла пояснити, чому так турбувалася долею того чоловіка та його сина.

Не було дня, щоб я не думала про них. Минув тиждень – і я вирішила поїхати на вказану адресу. Двері відчинив Ігор. Я увійшла. Немовля спало. Я глянула на суміш, яку він придбав, розповіла, що і як потрібно робити. Я працювала дитячим терапевтом. Тож мені було відомо, як поводити себе з такими крихітними дітками. Та й у моєї двоюрідної сестри це вже друга дитина. Першу її доньку я часто доглядала.

Через два дні я знову прийшла до Ігоря. По його вигляду одразу стало зрозуміло, що він всю ніч не спав. Я запропонувала йому прилягти, а сама тим часом зайнялася Віталієм. Хлопчика він назвав на честь свого тата. Згодом я стала приходити до них кожного дня.

Не знаю чому, але той хлопчик дуже припав мені до душі.

Після роботи я одразу бігла до них. Пізніше трапилося так, що я стала дивитися на Ігоря як на чоловіка. Виявляється, він дуже симпатичний чоловік.

Так через пів року ми створили сім’ю. Віталій називає мене мамою. Я люблю його як рідного. Навіть думки немає, що він не мій рідний син. Коли Віталіку виповнилося три роки, я помітила, що Ігор дуже змінився. Він якось холодно до мене ставився, не приділяв нам з сином часу. Тоді в його телефоні я побачила повідомлення від іншої жінки. Я зразу ж покликала чоловіка на розмову. Вислухавши мене, він мовив:

– Раз ти про все дізналася, гадаю, нам нема сенсу залишатися разом. Я кохаю її.

Перше, що я запитала – з ким залишиться син.

– Якщо ти не проти, нехай буде з тобою. Я допомагатиму вам фінансово. Річ у тому, що Людмила від мене вагітна. І ще дещо…Віталій мені нерідний.

Я знав це від початку, просто дав обіцянку його мамі, що опікуватимуся дитиною.

Тепер ми з сином живемо окремо.

Ігор, як і обіцяв, допомагає нам фінансово, але до дитини не приходить.

Ну й нехай. Нам і вдвох добре. Головне, що син зі мною.

КІНЕЦЬ.