Коли я зібрала речі і збиралася переїхати, свекруха запитала: — У чому причина вашого роз лучення?

— Не зійшлися з характерами, — відповіла я шаблонним виразом. Але всі добре знали, в тому числі і свекруха, чому ми вирішили роз лучитися. Тому, що моя улюблена свекруха дзвонила мені по відео, щоб перевірити, як у нас вдома.

Це тільки в ті дні, коли вона не приходила особисто. Знаєте, як вона привітала нас на весіллі: — Я рада, що мій синочок одружився. Він у мене найкращий і найгарніший, але він міг вибрати собі когось краще, без образ, але я рада за вас.

Чому я не пішла тоді, не знаю. Навіть було таке, що одного разу ми поїхали до свекрухи, а та виставила мене на вулицю, мовляв вона давно не спілкувалася з сином, хоче побути з ним наодинці. Я сиділа на лавочці біля будинку і дві години nлакала.

А чоловік нічого не сказав, не заперечив. Чому і після цього не пішла? Не знаю.

— Ці слова просто вивчені. Точно є інша причина. Скажи мені, що тобі у сині перестало влаштовувати? Ні, звичайно, я не в захваті від тебе, але, якщо син щасливий з тобою, я не дозволю тобі піти. Я не стала відповідати їй, адже причиною була вона.

— Я пішла. — Стій, я тобі не дозволяю! — заявила свекруха.

— А я і не питаю дозволу. Ви мені вже ніхто.

— Половину вартості каблучки, — сказала свекруха.

— Чого?

— Мне потрібна половина вартості того кільця, що тобі син подарував перед весіллям. Я засміялася і відповіла.

— Ну так, ви забудите половину суми єдиної коштовної речі, що ваш син мені подарував. Мені воно не потрібно, візьміть цілком, — залишила кільце і пішла.

Я нарешті-то зважилася на це, мені так набридли витівки матері з сином. Мені знадобився рік, щоб залишити все позаду і почати нормальне життя. Я так і не змогла зрозуміти, навіщо я вийшла заміж за нього, адже свекруха і перед весіллям вела себе так неадекватно.

— Скоро моє весілля,- одного разу повідомила мені подруга.

— Правда? Вітаю. А хто наречений? — з подивом запитала я, адже не знала, що вона зустрічається з кимось.

— Не знаю як тобі сказати, не хочу щоб ти образилася.

— Ні, не може бути,- я почала розуміти всі.

— Так, твій ко лишній.

— Подруга, ти в порядку? Ти ж знаєш причину нашого розставання.

— Ну так, але у нас все по-іншому. Його мама про нас піклується, правда, іноді занадто сильно, але це другорядне. До речі, ось і каблучка. Я вже здогадувалася, яку саме каблучку вона мені покаже. Вражаюче, вони навіть напис не прибрали — «Разом назавжди».

КІНЕЦЬ.