Якось я бігла з обіду на роботу. Йшла дуже швидко, бо запізнювалася. Але тут я побачила картину, яка змусила мене зупинитись. По вулиці йшла дівчинка, на вигляд 10 років, та гірко плакала.

Голову опустила, а на її спині від схлипів хитався портфель. Люди проходили повз і не звертали уваги на самотню дитину, яка гірко плакала. Я підійшла до неї.

— Чому плачеш, дівчинко?

— Розумієте, уроки закінчилися раніше, два уроки скасували. Про це не знали рідні, тож я сама пішла додому.Мама на роботі, а бабусі немає вдома, двері до квартири зачинені. Я не знаю що робити. Грошей на рахунку немає, щоби комусь подзвонити.

— Горе ти моє! Не треба через це плакати.

Диктуй номер мами, зараз їй зателефоную. За декілька хвилин я вирішила всі проблеми. Мама веліла дочці залишатися біля під’їзду і чекати на бабусю, яка скоро має повернутися з магазину.

Вирішила бабусю почекати і я, щоби душа була спокійна.

— Якщо наступного разу станеться така ситуація, не потрібно плакати.

Потрібно просто подумати гарненько. Коли нікого вдома не буде, вийди надвір і попроси у когось мобільний телефон. Подзвони бабусі. Або постукай до сусідів на різних поверхах.

Вони допоможуть. Пам’ятай, що через це не варто плакати.

Коли я сказала це дівчинці, до під’їзду підійшла бабуся. Вона подякувала мені за допомогу, забрала внучку, яка посміхалася, та й пішла. А я побігла на роботу, бо запізнювалася. Давайте будемо добрішими!

КІНЕЦЬ.