Я вже чимало життя прожила і добре знаю, що не завжди потрібно зважати на думку людей, навіть рідних людей.

– Мені, звісно, щиро шкода свою доньку Катерину, бо у неї чоловік недобра людина.

Одружився він, бо говорив про щирі почуття, діти у нього є, а чим годувати свою сім’ю йому якось байдуже зовсім, виходить, він про це навіть і думати не хоче.

Донька моя Катерина в декреті навіть одного року не сиділа, сказав, щоб дружина йшла працювати.

Гаразд би ще на якусь хорошу роботу, а то – підлогу мити.

Я аж засмутилася, коли дізналася про це, де моя донька працює, – стала розповідати мені тітка Тетяна, з якою ми не бачилися досить таки давно.

Сім’я у Катерини наче така собі звичайна, середньостатистична: чоловік, дитина, кредит.

Дитині тільки недавно лише виповнився рік, і Катерина сиділа поки в декреті.

Грошей до недавнього часу їм з сім’єю дуже не вистачало, хоча вони й економили добре.

Кредит в свій час сім’я брала з нуля, не маючи зовсім грошей за душею, практично без першого внеску, тому виплати по кредиту зараз у них дуже суттєві, дві третини зарплати чоловіка виходить доводиться щомісяця віддавати на те, щоб віддати борг.

Але жити ж молодій сім’ї на щось теж потрібно, і краще вже віддавати гроші за своє власне житло, ніж платити за оренду маленької квартири без ремонту зовсім чужій людині.

Коли Катерина з чоловіком лише тільки но взяли кредит, то ситуація у них в сім’ї була зовсім іншою: і вона сама мала непогану роботу і працювала, і у чоловіка свого Олега була непогана робота і підробітки хороші.

Тоді здавалося – далі буде тільки краще, тому подружжя вирішило взяти кредит на своє власне житло, адже плани у них були суттєві.

Але, згодом, все пішло не за планом – відразу після того вони дізналися, що Катерина чекає дитину, яку планували взагалі, якщо чесно, вони лише років через п’ять, Іванові підробітки зовсім скінчилися, і інші знайти їм зовсім не вдалося, до того ж певні гроші довелося витратити на народження немовляти і на саму дитину теж.

Тобто життя внесло у їх плани свої складні та непередбачувані корективи, від чого життя їх змінилося повністю, тепер, виходить, зовсім інша справа.

Але Катерина зі своїм чоловіком зовсім не скаржаться.

Ось уже місяць минув, як дружина, щоб поправити фінансову ситуацію в їх маленькій сім’ї, влаштувалася працювати прибиральницею в розташованому поруч маленькому магазинчику.

Прибирає жінка там двічі на день – рано вранці йде на роботу і вдень, якраз під час сну дитини, щоб зручніше було.

А з її дитиною в цей час, поки мама миє підлогу, сидить мати Катерини, вона живе дуже близько біля них, в сусідньому будинку.

З однорічним онуком вже немолодій матері сидіти трохи таки важко, і просто так сидіти з ним вона б не взялася, але зі сплячим, так вже й бути, сидіти якусь годину-другу вона погодилася – хоча без особливого ентузіазму і з купою умов для своєї рідної доньки.

Якщо Катерина вчасно не може вкласти дитя спати, то беруть вони його в коляску і мама катає її навколо магазину де працює донька, поки сама Катерина миє там підлогу.

Одним словом викручуються вони, як можуть, як в них виходить зараз.

А сама Катерина своєю роботою цілком задоволена: їй не говорять приходити хвилина в хвилину, графік трішки вільний, вона можу підлаштуватися під справи свої, бо знають, що мале дитятко в неї і ситуація в житті складна, завжди йдуть на зустріч, може вона прийти у 8 годин, а може й в 9, ніхто їй і слова зайвого не скаже, роботу вона свою виконує сумлінно, нею задоволені повністю.

Головне – вона має зробити свою справу, прибрати за день два рази.

Вранці Катерина миє ретельно, а ввечері – просто швиденько все протирає, і всі задоволені.

Тобто не переробляє.

На дорогу знову ж таки не витрачається – ні часу, ні грошей, все під боком, адже близенько живе.

Гроші, звісно, Катерина заробляє невеликі, для когось, можливо, зовсім так просто смішні.

Але для неї, в їх ситуації непростій та досить таки важкій в країні, загалом – суттєві.

Відразу зітхнули з чоловіком, стало жити трохи легше.

І настрій у обох став кращим, і жити простіше, і їсти смачніше почали, і впевненість у завтрашньому дні з’явилася, та й сама Катерина могла собі хоч іноді якусь обновку купити, адже старий одяг вже давно зношується.

Ні, все-таки працювати – було правильним рішенням – в цьому переконалася і сама Катерина і її чоловік.

І все б добре в сім’ї, тільки от оточуючі.

Щиро кажучи, коло спілкування у Катерини, в зв’язку з народженням дитини, далеко не саме широке.

Мама, тітка, пара таких же подруг у дворі з малими дітьми, з якими рік разом проходили з колясками.

Звичайно, всі родичі та знайомі знають добре, що Катерина вже вийшла на роботу заробляти гроші. І все, як одна, постійно дорікають:

– Прибиральницею? В звичайний маленький магазин? З двома вищими освітами? А чоловік що говорить, що він каже на це? Важко уявити навіть! Хіба таке можу бути?

А от саму Катерину засмучує не її робота, а якраз саме ці розмови про її сім’ю, вона ці слова дуже близько бере до душі.

– Як чоловікові не соромно? – в один голос говорять всі. – Він, значить, о сьомій вечора вже з роботи йде і на диван сідає, відпочиває вдома, а дружина прибиральницею працює в малому магазині, щоб немолода мама ще з дитиною сиділа? Мав знайти підробіток сам, якщо така вже ситуація виникла. Але дружину відправляти відра тягати і ганчірками махати – нехороша справа.

Катерина навіть спілкуватися з людьми перестала, яка їм справа до її життя, чому їй усі дорікають, навіть рідна мама?

Яке їм діло де вона працює?

Вона ж нікому нічого поганого не робить?

В наш час і така робота за щастя.

Жінки за кордоном зараз посуд миють і підмітають за копійки також.

А що робити у такі важкі часи? До чого тут освіта?

КІНЕЦЬ.