Таня не була бажаною дитиною. Все батьківське кохання діставалося її старшому братові, Андрію.

Дівчинка з ранніх років відчувала відстороненість матері, нестачу уваги та турботи. Таня була слухняною дитиною, щосили намагалася догодити батькам, щоб отримати похвалу. Але… хоч би що вона робила, як би не старалася, завжди була поганою. І, що б не витворяв Андрій – він завжди залишався хорошим.

Андрій, який був на вісім років старший за Таню, сестричку свою любив. Дівчинка відчувала це і тяглася до брата. Його відхід на службу вона сприйняла важкл, писала купу листів і чекала.

Повернення Андрія, напевно, стало для неї найщасливішим днем у житті. Але доля відміряла хлопцю короткий термін: за три місяці після його повернення, сталася біда, його не стало.

Мати важко переживала втрату сина. Тоді Таня почула від неї важкі слова: “Краще б на його місці виявилася ти…”

Таня добре вчилася. Закінчивши школу, вона поїхала із рідного міста. Батьки не перешкоджали її від’їзду. Утримувати доньку після її повноліття вони не мали наміру. Тані доводилося покладатися на себе. Вона вступила до інституту на заочне відділення, влаштувалася працювати. Зібравши трохи грошей, записалася до автошколи. Отримавши «права», взяла підробіток кур’єром з доставки їжі.

Якось Таня привезла велике замовлення в офісний центр і важко несла важку сумку довгим коридором.

– Ого, яка красуня до нас завітала! – не приховував свого замилування молодий хлопець, який приймає замовлення.

Таня справді була дуже гарною дівчиною. Висока, струнка – справжня модель. Збентежено глянувши в небесно-блакитні очі хлопця, Таня зрозуміла, що закохалася. Принаймні те почуття, яке випробувала в той момент, вона не відчувала ніколи.

Хлопець, який представився Павлом, попросив у Тані номер телефону. Почалося спілкування. Павло казав, що він звичайний програміст, дорогими подарунками не балував. Про те, що він син власника цієї компанії, Таня дізналася за півроку, коли погодилася переїхати до Павла на квартиру.

Виявилося, що на роботі Павло з’являється дуже рідко, він звик жити на гроші батька.

На День Народження Павло подарував Тані дорогий годинник.

– Павло, а де мій старий годинник? – Запитала Таня, не виявивши його у ящику комода.

– Я його викинув. Він вже і так старий…

– Павло… Ну, чому ти мене не запитав? Цей годинник був мені дуже дорогий, його подарував мені брат зі своєї першої зарплати… – розплакалася Таня.

– Вибач… не знав… – знизав плечима Павло.

– Павло, це дуже дорогий подарунок, ти ж стільки не заробляєш, – сказала Таня, трохи заспокоївшись.

– Ну… так, батько грошей дав. Яка тобі різниця, де я беру гроші? Головне, що вони є.

– Павло, тобі двадцять п’ять років, а ти досі живеш за рахунок батька!

– Я вирішив піти з його компанії, працюватиму на себе. Я з одним другом придумав чудовий проект. Впевнений, він принесе величезний прибуток.

Павло планував працювати вдома. Для роботи він купив дорогий комп’ютер. Таня не знайшла, що сказати, коли дізналася його вартість. Хлопець сидів за комп’ютером цілодобово, казав, що займається розробкою програми. Таня мало в цьому зналася.

– Павло, ти хіба працюєш? По-моєму, ти просто граєш у ігри, – спитала вона одного разу, миттю глянувши на монітор.

– Це по-твоєму… А я займаюся тестуванням гри. Якщо не розумієш, краще не лізь.

Через кілька місяців стало остаточно ясно, що жодного проекту у Павла немає, він цілими днями грає у комп’ютері та живе на гроші свого батька. При цьому Таня не була матеріально залежною від нього. Так, Павло балував її подарунками, дорогими подарунками. Але переважно свої покупки – одяг, взуття, косметику – Таня оплачувала сама, грошей у Павла ніколи не просила. Вона любила його не за гроші.

Минав час, Павло дедалі більше проводив час за комп’ютером, а на Таню звертав дедалі менше уваги.

– Таню, принеси мені, будь ласка, каву, – просив він, коли вона приходила з роботи.

– Павло, ти цілий день сидиш за комп’ютером. А я, між іншим, працюю та втомлююся. Встань і зроби собі каву сам, – не витримала одного разу Таня.

– Ти що така ображена? На роботі проблеми?

– Ні, на роботі у мене все добре. Неприємності у мене вдома.

– Я не зрозумів, що тебе не влаштовує? Я роблю тобі подарунки, ти живеш у розкішній квартирі.

– Мене не цікавлять квартири, подарунки, розумієш? Тим більше це все не твоє, а твого батька.

– А що ж тоді ти хочеш? – щиро дивувався Павло..

– Я хочу, щоб ти приділяв мені увагу. Я хочу, щоб ми мали сім’ю. Справжню. Я кохання від тебе чекаю. Кохання, якого мені так не вистачало в дитинстві…

– Ось ти загнула… Якщо тобі щось не подобається, можеш йти…

Таня, витираючи сльози, пішла збирати речі. Вона сподівалася, що Павло її зупинить, але він продовжив дивитися в монітор, відкинувшись у дорогому шкіряному кріслі.

Присівши на лавці в парку, розташованому поруч із будинком Павла, вона поринула у свої думки. Тільки зараз вона почала усвідомлювати, що для Павла вона була просто іграшкою, красивою лялькою, предметом інтер’єру, чим завгодно, але вона ніколи не була йому коханою жінкою… На жаль, вона не змогла це вчасно зрозуміти.

Таня зняла скромну кімнатку на околиці міста. Що ж, треба жити далі… Минав час, дівчина сподівалася, що Павло їй зателефонує і запропонує повернутися. Чи повернеться вона до нього? Якщо Павло готовий змінити своє ставлення до неї та життя в цілому, звичайно, так. Таня любила його і дуже сумувала.

Павло не зателефонував ні за місяць, ні за півроку, а Таня цілими днями згадувала про нього. “Напевно, він вже знайшов собі іншу, а про мене давно забув” – з гіркотою і сумом думала вона.

Таня закінчила інститут, влаштувалась на роботу за фахом – дизайнером інтер’єру. Її роботи мали успіх, весь свій час дівчина присвячувала роботі, геть-чисто забувши про особисте життя. Красива дівчина, безумовно, привертала увагу чоловіків. Було чимало охочих залицятися до Тані, але тільки ніхто з цих бажаючих не викликав у неї жодної симпатії.

Свій двадцять восьмий день народження Таня відзначила у вузькому колі колег по роботі.

– Я хочу побажати тобі щастя в особистому житті, – сказала одна гостя.

– Дякую, Катю, – сказала Таня з величезним смутком в очах.

– Ти чого засмутилася, Таню? Не переживай! Знайдеш ти своє щастя. Які твої роки!

Таня з цілим стосом проектів збиралася на чергову зустріч. Замовник запросив її до офісу. Свою стареньку машину Таня не змогла завести, час підтискав, спізнюватися на зустріч – не солідно, дівчина замовила таксі.

Таксист виявився молодим, балакучим чоловіком. Не можна сказати, що Таня швидко сходилася з людьми, але цей таксист, який представився Олегом, був таким простим і щирим, що Тані здавалося, що вони знайомі все життя.

Виявилося, що Олег працює автомеханіком, а у таксі підробляє у вільний час. Дізнавшись, що у Тані зламалася машина, він запропонував їй приїхати до автосервісу, де працював.

Олег одразу приступив до ремонту машини Тані, хоча в роботі були й інші машини. Зробив він все швидко і, що найголовніше, якісно. Олег довго і захоплено розповідав та показував Тані, що і де він замінив.

– Вибачте, я, мабуть, вас затримую? – спитав Олег, помітивши, що Таня глянула на годинник.

– Ні, ні, ви так цікаво розповідаєте, хоч я в цьому абсолютно нічого не розумію… – Таня раптом відчула, як вкрилася рум’янцем. – Хоча… так… я поспішаю на зустріч…

– Вибачте… Напевно, мені просто не хотілося вас відпускати… Вибачте ще раз. Я простий автомеханік-таксист. Така дівчина, як ви, не для мене.

– Я звичайнісінька дівчина… – тихо сказала Таня.

– Ні, ви не звичайна… І ще… ви неймовірно гарна.

Олег та Таня одружилися через чотири місяці. Таня відчувала, що Олег той чоловік, на якого вона чекала все життя. Незабаром після весілля вона повідомила йому радісну звістку: вони стануть батьками!

Олег був на сьомому небі від щастя та буквально носив дружину на руках. Він брався виконувати всю роботу по дому, хвилюючись, що Таня перепрацює.

– Олег, – сміялася Таня, коли чоловік вкотре усунув її від усіх справ, – я вагітна, а не занедужала.

– Ні, – говорив Олег із серйозним виглядом. – Тобі треба більше відпочивати, краще поберегтися.

Таня до сліз була зворушена турботою чоловіка і вдячна йому за все, що він для неї робив.

– Я найщасливіша людина на світі! – Вигукнув Олег, коли вперше взяв на руки сина Андрійка.

І Таня була найщасливішою. Вона, нарешті, була коханою. Вона просто купалася у коханні чоловіка. Про це вона мріяла все життя.

КІНЕЦЬ.