Коли їхньому синові виповнилося п’ятнадцять років, дружина, забравши дитину, пішла від Бориса. А ще за рік, коли чоловікові виповнилося тридцять вісім, його, льотчика-винищувача, відправили на nенсію за станом здо ров’я. Борис приїхав до рідного міста. Батька зустріли сина тепло, про дружину не згадували. Пішла та пішла. Дбаючи про сина, мати придбала для нього путівку до санаторію.

— Поправиш здоров’я, заспокоїшся, прикинеш, чим займатимешся у громадянському життю…

У літаку сусіднє крісло зайняла симпатична жінка. Вона дуже хвилю валася. Борис попросив стюардесу принести води, щоби запитати ліки.

— Ви теж почуваєтеся не у своїй тарілці? — Запитала жінка. Борис лише кивнув у відповідь. Не хотів розкривати душу перед виnадковим супутником.

— Я взагалі вперше у літаку. Дуже нервую, — сказала вона. Борис накрив її руку долонею: — Політ пройде нормально! Це я можу вам гарантувати! Мене звуть Борис.

А як вас звуть? Як з’ясувалося, Карина летіла до того самого санаторію. Вони розмовляли. Політ Карина перенесла нормально. Захоплена розмовою з Борисом забула про всі свої тривоги. У санаторії вони розгорівся роман.

І чоловік, і жінка думали, що це курортний флі рт. Але вже у вечір повернення Борис зателефонував Карині, і призначив побачення наступного дня. Через три місяці познайомив її зі своїми батьками.

А ще за три місяці вони стали разом жити у його квартирі. Якось зателефонувала kолишня: — Я виходжу заміж, а Сашко ніяк не хоче порозумітися з чоловіком.

Хоче переїхати жити до тебе. Борис був щасливий від того, що син житиме з ним. Карина аж тремтіла від хвилювання, перед зустріччю з Сашком. Але і юнак прийняв її з обережністю. Але незабаром вони потоваришували, і навіть зробили разом якийсь інтернет-проект…

Минуло п’ять років. Сашко вже навчається в університеті, а Борис любить говорити: — Від мене пішла дружина, і цим дуже доnомогла мені знайти своє щастя в житті!

КІНЕЦЬ.