Мама не любила мене з дитинства. Я це завжди знала та мирилася. Ситуація, що сталася два дні тому, доконала мене. Подзвонила мама, почала розповідати про бабусині викрутаси.

Скажу, що бабуся дуже любить увагу, а коли її немає з нашого боку, вона викликає швидку чи поліцію. Це довга історія. У них із мамою погані стосунки. Бабуся ображала її. Мати не може все це забути, і щоразу нагадує їй про своє дитинство.

Ну ось, дзвонить мама і каже, що бабуся вкотре дивує. Вона звинуватила волонтера, який до неї прикріплений у крадіжці. Там уже поліція, швидка та сусіди. Мама розповідає подробиці і потім насамкінець запитує, як у мене справи. Я відповідаю, як раптом обірвався зв’язок. Я передзвонюю, питаю: «зв’язок обірвався?». Вона відповідає, що це сама відключилася. Нормально так? Це їй так цікаво, як справи в єдиної дочки!

Потім мама каже мені: “я сусідці подзвоню, дізнаюся подробиці за бабусю і тобі передзвоню”. Гаразд, чекатиму. Живу я на хвилиночку в будинку за містом. Я пішла на кухню роблю закрутки, варю варення. Тут чую, дзвонить телефон, але трубку взяти не можу, бо по банках розкладаю варення і відразу закручую.

Все зробила, рівно через 5 хвилин передзвонюю, а вона як налетіла на мене з криками: «Чому ти трубку не брала Скидала дзвінок!». Я їй спокійно: “мам, я була в іншій кімнаті, варення закривала”. Вона ще голосніше кричить. У відповідь я сказала, що не диспетчер і на телефоні не сиджу. Але для неї це не є аргументом.

На вихідних передзвонюю, вона говорити зі мною не хоче і так ще брутально на підвищеному тоні відповідає. Мама вже перекрутила, що я скидала її дзвінки і сказала минулого разу, що мені ніколи з нею спілкуватися. Нормально? Сама наговорила мені неприємні речі.

Ну, я відповіла: «Що ти за людина така, мамо? Ти як маленька дівчинка ображаєшся, вишукуєш проблему, у твоєму становищі ображатись?». Вона кинула слухавку і все. Знаю, через час зателефонує, почне соромити мене, на кшталт, як мені не соромно хворій матері не передзвонювати, як у мене душа не болить?

Мені набридло, розумієте, просто набридло! Я завжди в неї винна. Були ситуації і гірші, але в мені щось зламалося. Скільки можна нерви тріпати через дрібниці? Потім вона вночі не спить, бабуся порчу на неї наводить, скаржиться де в неї болить потім це болить у мами.

Сусіди фрукти крадуть, а у всьому я винна. У тому, що вона заміж не вийшла. Адже з дитиною неохоче беруть, а зі мною ось ніяк. Небіжчик батько взагалі у неї був пиякою і ледарем, а я ледарка, яка допомагати не хоче. І знаєте, що коли не подзвони, все завжди погано. Завжди буквально.

Вона моя мати, але я не хочу з нею спілкуватися. Всі навколо погані, а вона моя бетонна плита на грудях, бо я тупа і в мене нічого не вийде. На питання чому не вийде, відповідає: «бо ти дурна, тому нічого не вийде». Ще у неї хороша відмовка – «Бог тебе покарає» або «дай Бог, щоб у тебе діти не були такими ж, як ти». За нецензурні образи навіть мовчу.

КІНЕЦЬ.