Моя невістка з іншого міста. Після весілля молодята оселилися у нас. Я давно розлучена та забрала до себе свою маму. Її квартиру здаємо. Спершу невістці не сподобалося, що я не віддала їм квартиру. Потім почала тиснути на сина, що з наявністю свекрухи вона ще може упокоритися, а ось бабуся їй заважає. Хоча мама в мене акуратна, допомагає по дому, добре готує.

Невістка годинами розмовляє зі своєю матір’ю телефоном. Після цього ходить без настрою, часто навіть їжу з собою в кімнату відносить, щоб не вечеряти разом. Син слідує її прикладу, а мені каже, що не хоче засмучувати дружину. Дітей немає, бо невістка не хоче. Каже, що поки що житимуть для себе, щоб не прив’язувати себе до побуту.

Нині живе на всьому готовому. Прибиранням не займається, готувати теж не любить. Єдине, що вона робить – пере сама. Якщо раніше ще якось ладнали, то самоізоляція в минулому році та комендантська година зробили нас мало не ворогами.

Усі сиділи вдома, працював віддалено лише син. Я думала, не витримаю такого напруження. Вже згодна була віддати їм мамину квартиру, але гроші від оренди хоч якось рятували фінансове становище. Я не хотіла просити у сина грошей навіть не харчі, а він і не пропонував.

Я просто не впізнаю свого хлопчика. Два дні тому він сказав, що йому запропонували роботу в іншому місті, і він погодився. Навіть не порадився, просто поставив перед фактом. Я навіть не здивувалася, що це те місто, де мешкають батьки невістки. Тепер розумію, що роботу він там шукав спеціально, щоби виїхати. Невістка добилася свого.

Я не бажаю їм зла, але знаю, як нелегко йому буде жити в чужій родині. Жодних прав, та й характер його тещі такий самий, як і дочки. Але це його рішення, я не відмовляю. Хоча душа дуже болить, та й прикро.

КІНЕЦЬ.