-Юлька! Тобі неймовірно пощастило! Що тут думати? Та я б на край світу за ним побігла!

-Ні, постривай, Валю! Щось тут не так, – вкотре зупиняла Юля захоплення подруги, – я вже доросла, щоб вірити в казки. Ну, сама подумай: красень, грошей – кури не клюють, характер начебто нормальний, не зарозумілий, не жадібний і один. Напевно, за цим красивим фасадом щось криється.

Що за цим криється, Юля дізналася на наступному побаченні.

Красень, з яким вона випадково познайомилася в кафе, куди вони випадково зайшли з Валею відігрітися після сильної зливи, коли добряче змерзли і промокли до нитки, сподобався їй надзвичайно. Він мав чудово складену атлетичну фігуру і прямо-таки магнетичний погляд.

Щойно розмістившись за столиком і отримавши ароматний напій, дівчата помітили, що до них прямує симпатичний хлопець. Він теж, мабуть, потрапив під дощ і виглядав приблизно так само.

Він запитав дозволу зайняти вільне місце і опустився на плетене крісло. Розговорилися. Спочатку йшлося про дощ, потім уже про все підряд. Валя, за спиною хлопця, робила подрузі знаки, скеровувала розмову в потрібне русло, словом, всіляко сприяла їхньому зближенню.

У самої Валі ось-ось мало відбутися весілля. З Юлею вони міцно дружили з самого дитинства, і вона відчувала якусь подобу почуття провини, за те, що в її особистому житті склалося все більш вдало, ніж у подруги, якій чомусь не дуже щастило в цьому плані.

Зрештою, старання Валі не пройшли даремно. Хлопець, якого, як виявилося, звуть Максим, і Юля обмінялися телефонами. На тому й розлучилися. Коли вийшли з кафе, на небі вже світило літнє сонечко.

Максим та Юля стали зустрічатися. Гуляли, спілкувалися. Хлопець працював у пристойній компанії, отримував чудову зарплату. Жив один. Був дуже забезпечений, мав свою квартиру, машину, словом, не хлопець, а мрія!

Все це і насторожувало Юлю. І нарешті, на одному з побачень Максим неохоче зізнався, що за плечима у нього, виявляється, невдалий шлюб із жінкою, яка його зрадила. Але зрадила після того, як між ними, як то кажуть, «пробігла кішка», вони сильно посварилися.

Причина сварки була серйозна. З’ясувалося, що Максим не може мати дітей, а його дружина дуже хотіла малюка. Жінка сильно переживала і була готова навіть взяти прийомного малюка, проте Максим був проти. Він не хотів більше жодних спроб. Подружжя сварилося майже щодня і одного разу посварилося остаточно. Через деякий час дружина Максима завела коханця, а потім просто пішла.

Після розлучення минуло два роки. Загальні знайомі розповіли Максиму, що його колишня щаслива і народила дитину.

Макс довго приходив до тями. Вважав, що не здатний більше на справжнє кохання. Щоб забути, шукав швидких знайомств та випадкових зустрічей. Змінював дівчат так часто, що не встигав запам’ятати їхні імена. Зрештою, калейдоскоп із його щоденних романів злився в єдину лінію і перестав радувати. Чоловік замкнувся. Але тут доля звела його з Юлею, і він закохався. Так. Він знову відчув у грудях трепет давно забутих почуттів.

…Весілля було пишним. Після нього молоді вирушили у весільну подорож, яка тривала цілий місяць. Після прибуття додому Юля стала помічати, що заслабла. Максим стурбувався. Невдовзі з’ясувалося, що Юля вагітна.

Коли її приємні підозри підтвердилися, жінка була «на сьомому небі» і поспішила оголосити про це коханому, але він поводився дивно. Прямо у клініці він влаштував сварку. Щойно почувши новину про вагітність, Максим змінився в обличчі і почав сваритися. Він був глибоко впевнений, що Юля йому зрадила.

Натерпівшись ганьби, Юля вибігла з будівлі і поїхала додому, де провела решту дня у сльозах. Пізно ввечері з’явився Максим. Він зажадав від Юлі, щоб вона залишила його квартиру. Негайно. Жінка намагалася заперечити, але він не захотів нічого слухати.

-Ми ж тільки побралися! Як ти могла?!! Усі жінки однакові!

-Чому ти не віриш, що твоя дитина? Чому? – в сльозах, повторювала Юля.

-Ось! Ось! Ось чому! – Максим викладав перед нею, одну, за одною, свої довідки трирічної давності. – Тобі цього недостатньо?! Тут! Тут усе написано! А ти… Ти… Знаєш, хто ти після цього?

Жінка заплакала і вибігла з кімнати. Нічого не бачачи від сліз, вона схопила велику спортивну сумку і почала збирати свої речі. Куди вона піде о пів на дванадцяту ночі, жінка не думала. Але залишатися в одному будинку з Максом вона більше не хотіла.

Жінка вийшла з під’їзду на освітлену ліхтарями нічну вулицю та сіла на лаву. Сльози застилали очі. Просидівши півгодини, Юля так і не вигадала, як бути і куди їй йти. Раптом біля під’їзду зупинилася машина. З неї вийшли батьки Максима: Ганна Вадимівна та Микола Дмитрович.

Свекруха підійшла до Юлі, обняла її, притиснула до себе і стала заспокоювати, мало не розплакавшись від жалю. Вона гладила невістку по голові, а свекор розповідав, що їм зателефонував син, коли вони з дружиною вже лягали спати.

-Дякувати Богу, дівчинко, ти не встигла нікуди піти! Сідай у машину! Поїдемо додому до нас і потім подумаємо, як бути.

Юля так намучилася за день, що сил чинити опір у неї не залишилося, тому вмовляти її не довелося.

Вдома у батьків Максима, вранці, після того, як Юля трохи виспалася і заспокоїлася, у них відбулася тривала серйозна розмова. Свекруха розповіла жінці, що вони й самі не дуже вірили у всі ці довідки, бо стовідсотково ніхто нічого не стверджував.

І незрозуміло чому Максим так повірив цим обстеженням. І що вони з чоловіком вірять Юлі та готові її підтримати. Тільки вони дуже просили, щоб та не поспішала розлучатися, хоча жінка тільки про це з учорашнього дня й твердила.

Юля була ображена до глибини душі. Подумати тільки, вона ж ні в чому не винна! Звістка про те, що вона чекає на малюка, мала порадувати чоловіка, а вийшло все навпаки. При думці про це жінка знову починала плакати.

-Юлю, дівчинко моя мила, послухай, — почала мама Макса, — Мій син… Мій син упертий. Нічого з цим не вдієш. І якщо він щось собі придумав, то його не переконаєш. І ми цього не робитимемо. Нехай мешкає один. А ти залишайся у нас. Допомагатимемо тобі, так, Миколо?

-Звичайно, — сказав свекор, і продовжив, — Ми ось що вигадали. Після того, як дитина народиться, треба зробити тест на батьківство.

-Але ж для цього потрібна його присутність! А він, мабуть, не погодиться. Він же так певен, що я обдурила його!

-Не так однозначно, — відповів Микола Дмитрович, — Ми знайшли кілька місць, де сучасні технології дозволяють проаналізувати і нестандартні зразки. Не бери поки що собі це в голову. Добре їж, відпочивай.

До народження малюка, Юля таки жила в себе вдома. Мама з татом у неї більшість часу були у відрядженнях, дивно, як вони взагалі примудрилися створити сім’ю і мати дитину.

Але тоді ще була жива бабуся Юлі. Вона допомагала. А зараз… Зараз жінка знову оселилася у батьківській квартирі, чекаючи малюка від чоловіка, який не вірив у своє батьківство. Чекаючи взагалі невідомо чого.

Юля багато думала і ніяк не могла зрозуміти, чи подобається їй ця ситуація. Свекор зі свекрухою натиснули на неї, умовивши не розлучатися з їхнім сином. Вони повірили їй і Юля була їм за це вдячна, проте… Сам Максим наче викреслив її зі свого життя. Не робив спроб до примирення і, схоже, не цікавився, як взагалі живе Юля. Адже вона все ще залишалася його дружиною. І коли народиться дитина… Що буде?

Ці питання все частіше спадали їй на думку. Вона вже шкодувала, що дала себе вмовити. Образа на чоловіка була ще надто сильна, однак і залишати дитину без батька вона не хотіла. Словом що далі, то більше Юля заплутувалася.

Тим часом настав термін і Юля народила. Батьки Максима дуже підтримували жінку. Юліні ж батьки були у чергових відрядженнях. Мама подзвонила дочці на бігу та сухо привітала з тим, що та стала матір’ю.

Після пологів свекор та свекруха наполягли на тому, щоб Юля з малюком перебралася до них. Квартира була велика, в одну з кімнат вони поставили дитяче ліжечко та диван для самої Юлі.

Тест на батьківство підтвердився. Макс, безперечно, був батьком дитини.

-Звичайно, — подумала Юля, знову втираючи непрохані сльози, — Тільки він один у цьому й сумнівався… Вона й досі не могла його пробачити.

Чоловік прийшов вибачатися наступного дня. Привіз цілу машину подарунків для малюка та величезний букет квітів для Юлі. Але жінка просто розплакалася, побачивши Максима, і не змогла навіть поговорити з ним. Трохи помилувавшись на сина, йому довелося піти.

З того часу минув місяць. Маля підросло, навчилося посміхатися і видавати перші звуки. Неозброєним оком було видно, що він, як дві краплі води, стає схожим на Максима. Чоловік щодня приїжджав до квартири батьків. Він розумів, що Юля його не пробачила, проте не залишав спроб примирення з нею.

Одного разу, після розмови з батьками Максима, Юля все ж таки погодилася повернутися з малюком до нього. Але спати вирішила у дитячій. Образа на чоловіка все ще не залишала жінку.

Свекруха та свекор не тиснули на неї. Вони вважали, що має пройти час… Багато часу…

Вони пропонували спробувати почати все спочатку. Однак, Юля з сумом подумала про те, що зовсім нічого не відчуває до чоловіка. Зовсім нічого. Ще недавно вона любила його так, що готова була йти за ним на край світу, але тепер все було інакше. Він сам зруйнував те, що було між ними своїми словами, своїм ставленням.

Батькам Максима вона була дуже вдячна за те, що вони підтримали її. І тільки тому вона погодилася спробувати склеїти їхні стосунки. Але в неї поки що нічого не виходило. А Максим почував себе винним, але не знав, що ще можна зробити.

-Мама! Ну, я ж не можу вибачатися безкінечно! — казав він Ганні Вадимівні. — Я вже вибачився. Багато разів, між іншим. Що ще потрібно? Вона стала якась не така. Наче не чує. І дивиться повз мене. Тільки з малюком вона оживає та розмовляє та посміхається. А як тільки до неї підходжу я, так вона ніби кам’яніє. Я вже не говорю про те, що ми так і не спимо разом.

-Раніше треба було думати, сину, – сумно сказала мати. – Сподіватимемося, що колись вона зможе простити тебе…

А ви б змогли пробачити такий вчинок коханого чоловіка?