Я навіть й подумати ніколи зовсім не могла, що колись в нашій родині буде стільки багато різних непорозумінь просто на рівному місці, як кажуть люди.

У мене досить таки хороша сім’я, була.

Старший брат Іван вирішив згодом одружитися.

Йому вже понад 40 років, а він ще ні разу не був одруженим, так доля його склалася, його нареченій зараз 37 років і вона теж вперше виходить заміж.

Загалом, можна сказати, що вони одне одного знайшли.

Одружилися вони згодом, народилася дитина у них, яку вони обоє дуже чекали.

Моя мама після того дуже змінилася.

Вона довгі роки чекала, коли ж її синок одружиться, думала вже, що цього ніколи не буде і ось тобі таке свято, вона раділа більше всіх, що тепер доля в Івана досить таки добре складається.

Мої діти зараз їй байдужі, адже у її улюбленого сина народився довгоочікуваний онук.

Наша мама, здається, завжди любила більше брата, свого сина Івана, а за мене думала, що мені й так пощастило в житті.

Ми з чоловіком часто купували мамі продукти, оплачували всі рахунки, ну і давали гроші на різні потреби, адже дохід у неї був дуже малий і не завжди на життя вистачало.

А тут я несподівано дізналася, що моя мама допомагає фінансово братові та його дружині.

Я так здивувалася, що й передати важко, адже у мами крім наших грошей більше немає ніякого заробітку.

Значить виходить так, що ми їй даємо гроші, а вона передає їх в сім’ї брата.

Останнім часом, я за мамині рахунки плачу сама і продуктів по мінімуму їй купую, але зараз ми гроші їй перестали давати, адже вона їх Іванові віддає.

Адже ми їх заробляємо самі, і коли я даю їх мамі, то, звісно, на собі економлю, собі не купую нічого, щоб їй допомгти.

Моїй мамі на пенсію через рік, але у неї здоров’я не дуже, вона втомилася на роботі, важко було, я й сказала їй звільняйся – ми допомагатимемо тобі, а потім пенсія буде і владнається все.

Мама послухала мене і звільнилася, жити їй стало легше, але ми з чоловіком стали гарно економити на собі, аби їй допомагати грошима.

Коли я дізналася про це, то обурилася, вона говорила, як лише допомагає синочку, звичайно, за чужий рахунок добре допомагати.

Чому я зобов’язана їм усім?

Так, я обіцяла я допомагати і доглядати за мамою, я і доглядаю, годую її, допомагаю в усьому.

У мене від мого сина залишилося багато речей, вони весь цей час зберігалися на балконі.

Там стоять самокати, велосипеди, м’ячики і одягу багато.

Чоловік якось хотів продати це все, щоб копійку якусь за це оотримати, адже часи непрості, кожна сотня гривень це хороші гроші, та все руки не доходили до продажу.

Віддати було нікому, особливо, так і зберігалися у нас.

А зараз мама телефонує часто мені і таким приказним тоном говорить, щоб я швидко зібрала ці усі речі і віддала братові.

Я б зараз із задоволенням віддала все братові, але чому вони командують мною, невже просто не сказати, будь ласка.

А вони ж всі разом просто приказним тоном говорять, мовляв, швидко привези речі, дитині Івана все пригодиться, купувати не потрібно буде, гроші зекономлять чималі.

Тобто я повинна сама завантажити ці речі в свою машину і повезти їх на інший кінець міста просто так, витративши на це пів дня.

Я відповіла, що якщо їм потрібні ці речі, то нехай самі приїжджають і забирають, я все віддам, будь ласка.

На це мама мені сказала, що я сама маю це зробити, якщо я хороша донька та сестра і поклала телефон.

Тут же подзвонила дружина брата і стала повчати мене, чому я не слухаюся своєї мами!

А приїхати вони самі не можуть, тому що у них маленька дитина.

Я мала б це зрозуміти, я, взагалі маю їх розуміти завжди, бо лише їм зараз важко, лише вони такі бідні.

Я сказала їй, що у мене двоє дітей і нічого, до мене ніхто ніколи не поспішав, щоб щось допомогти чи привезти.

І взагалі сказала їй, що всі ці речі я буду продавати, а якщо вони хочуть ці речі, то нехай приїжджають і забирають.

Не минуло й години, як невістка приїхала до мене сама.

Під її незрозумілі докори я виставляла всі речі на майданчик під’їзду.

Коли вона все забрала я сказала їй, що подяки мені не потрібні.

Так вона ще й почала докоряти мені, мовляв то я їй маю дякуювати, що вона речі забрала.

Я, бачте, ще й доплатити їй повинна була за бензин, на який вона витратилася, адже вона допомогла мені звільнити балкон й позбутися від старого мотлоху.

Вона ще щось говорила тихо, я вже не слухала, але вона незадоволена дуже була, що їй самій довелося приїжджати за цими речами, наче я просила її про це.

Так от, ця жінка потім приїхала додому і всім там розповіла, що я з неї взяла якусь суму грошей за всі ці речі.

І додала, що на ці гроші вона могла все це і в магазині купити, а не старий мотлох везти, та ще б і здача залишилася.

Усім говорила, що коли вдома перебрала речі, то там нічого хорошого не знайшла, але ж то не правда, там усе ще добре було і одяг хороший.

Вся родина дізналася, що я у них взяла гроші і почали вони мені усі дзвонити, щоб я все повернула назад.

А мені вже байдуже до всіх цих родичів.

Вже зараз думаю, що треба було дійсно просто віддати ці речі потребуючим діткам, а не своїм невдячним родичам.

Ніколи більше не буду заходити з родиною, ти до них з добром – а вони ще незадоволені залишилися.

Оце так роби добро.

Тепер і не знаю чи мамі своїй гроші давати, хоча обіцяла їй, адже вона залишилася на стороні брата й невістки.

Хіба це нормально?

КІНЕЦЬ.