Марія з самого ранку готувалася зустрічати гостей. У її чоловіка Григорія сьогодні ювілей – шістдесят років. Вона трохи молодша за чоловіка на три роки, прожили разом двадцять сім років. Як вона виражається:

– Роки промайнули, як один день. Це тому, що мій чоловік найкращий у світі. Ніколи мене не ображає, не свариться, вірний, дбайливий, та й господарський.

Старша сестра її Тетяна завжди єхидно вставляє своє:

– Ой, я ще жодного чоловіка не бачила порядного. Всі з недоліками. Що ти нахвалюєш свого Грицька, я не вірю, все одно щось є в ньому… Мені, наприклад, він не подобається, дивиться на мене завжди спідлоба.

– Звичайно, людина не може всім подобатися, – заступається брат Марії за її чоловіка. – А тобі, Тетяно, будь-якого подавай, все одно незадоволена. Така вже ти одна з нас вродилася.

– Звичайно, адже мене мачуха виховувала, мабуть ось так і виховала! – парирувала Тетяна.

– Стривай-стривай, а мені теж наша мама була не рідна, але я про неї ніколи так не кажу, як ти. Таня, ти все життя на когось ображаєшся. Вже хто-хто, а наша мама заслужила подяки, вона нас ніколи не ділила на своїх і чужих, наша мама була найкраща, – заступався за матір їхній брат Олексій.

– Я повністю згодна з братом, ми всі – діти наших батьків, – говорила Марія.

Марія з Григорієм живуть у своєму будинку у селі давно. Григорій місцевий, а дружина із сусіднього села. Дім Григорій збудував сам. Здається, немає такого, чого не міг би зробити чоловік своїми руками. І будівельник, і токар, і зварювальник… І живуть Марія з чоловіком душа в душу. Виростили двох синів, зараз вони обоє живуть у місті зі своїми сім’ями. Часто відвідують батьків, привозять онуків на радість бабусі та дідові.

Марія місила тісто, вирішила спекти пирогів, всі люблять її випічку, вона виходить у неї пишною та ніжною. Про це знає вся рідня, тому вона завжди пече їх.

Вона чекає на гостей і радіє, що всі знову зустрінуться у неї за столом. Тепер рідко зустрічаютьс. Батьків вже нема, а спогади до неї часто приходять.

Мати Марії вийшла заміж за їхнього батька з дитиною на руках, це і була маленька Марія. Її рідного батька не стало, коли Марії було всього два роки. Через деякий час матір Марії засватав чоловік з іншого села, який теж мав свою біду. У нього не стало дружини, він залишився з двома дітьми, донькою шести років та чотирирічним сином.

Мати Марії та батько Тетяни та Олексія сподобалися один одному, прийняли дітей, як своїх, все обговорили та одружилися. У Марії з’явився батько, а в Тані та Олексія мати. Діти швидко звикли один до одного, потоваришували, і через деякий час це була вже дружна сім’я з мамою, татом та дітьми. Розмов ніколи не було, що не рідні. А діти звичайно не пам’ятали. Мати Марії дуже добра і дбайлива, ніколи не ділила дітей на своїх та чужих, так само і її чоловік. Через деякий час народився у них спільний син, і дітей у сім’ї стало четверо.

Марія з дитинства пам’ятає, як мати і батько доброзичливо ставилися один до одного, навіть із трепетом чи що. Її мати і в старості завжди говорила про свого чоловіка з повагою та ніжністю.

Час минав, діти навчалися у школі, все було нормально. Але є такі люди – односельці, які млюблять попліткувати. Коли Олексій навчався у п’ятому класі та повертався зі школи, хтось йому сказав, що мати у нього не рідна. Він прийшов заплаканий, діти теж були вже вдома.

– Мамо, я що не твій син? Тільки тато у мене справжній? – питав, схлипуючи він у матері.

Діти всі насторожилися, дивлячись на всі очі на матір і батька.

– Хто тобі сказав, синку?

– Тітка Тамара, зупинила мене і так сказала.

Так і розкрилася таємниця їхньої родини. Мати з батьком посадили дітей перед собою і про все розповіли, все пояснили. Батько говорив серйозно:

– Ви всі наші діти, всі наші рідні, інакше й не може бути! А інакше ми з мамою не одружилися б і не могли жити разом. А оскільки ми є чоловіком і дружиною, ми ваші батьки, а всі діти батькам дуже дорогі. Тож ви всі рідні та кохані, ми міцна родина. На цьому поставимо крапку і ніколи не повертатимемося до цього. Якщо хтось і щось скаже, нікого не слухайте та не вірте. Ми – справжня родина, ми всі рідні. Запам’ятайте це на все життя і любіть одне одного.

Звичайно, в цей день усі діти хвилювалися, цей день пройшов у розмовах. Спати довго не могли. А Марія навіть почула розмову матері з батьком в іншій кімнаті, тато суворо говорив:

– Ну що за люди, якась пліткарка ця Тамарка. Захотілося їй внести смуту до нашої родини. Сама до ладу не живе, і іншим норовить життя зіпсувати. Сходити до неї, поговорити, щоб мовчала наступного разу.

– Не треба, Бог він все бачить, залишимо все як є. Я думаю, наші діти все зрозуміли, і все буде добре. Має пройти час,— відповіла йому мати.

Тяжко було тоді батькам, як би не було, але вони справді любили всіх дітей однаково. Годували, одягали та жили для них. А діти це відчували, тож усе забулося. Мати завжди шила однакові сукні дівчатами Марії та Тані, а хлопчикам однакові сорочки та штани. Раніше у сільському магазині майже не було нічого. Батьки їздили в місто, купували тканину, а мати потім шила, вона була в цьому майстриня. Їй навіть сільські приносили якісь речі перешити, підшити на швейній машинці. Це тоді в селі теж було рідкістю, швейна машинка.

Коли дівчата виросли, мати їм приготувала придане, все було однакове. Спочатку вийшла заміж Тетяна, вона була найстарша з усіх і не така добра, як інші. Вона завжди себе тримала якось відокремлено, відкрито не ображалась, але іноді грубила матері. З Марією теж особливо не дружила, а та навпаки тяглася до неї, адже вони сестри, а ще є два брати. Вони хлопці, ну як із ними говорити про своє, про дівоче? Але так було. Батьки, звичайно, це бачили, але мовчали, їм не подобалося, але нічого не вдієш, такий характер у Тетяни.

Після весілля поїхала Тетяна до чоловіка. Вона всім почала розповідати, що жила з мачухою, а мачуха – це не рідна мати і ще щось додавала. Люди чули, деякі її навіть намагалися присоромити:

– Як тобі не соромно, Тетяно, ваша мати – справжня мати, а не мачуха. Вона вас усіх однаково любить, як квочка за вами доглядає.

Але Тетяні все байдуже. Доходили ці розмови до батьків, але вони мовчали. Не засуджували доньку і жодного разу не дорікнули її. А якось вона занедужала, то мати поїхала до неї і сиділа три ночі біля неї.

Чоловік Тетяни спав спокійно, йому було байдуже, нездужає дружина чи ні. Прожили вони не довго, через три роки розлучилися, і Тетяна поїхала до міста. Працювала на заводі, їй дали кімнату у гуртожитку. Вона ще тричі виходила заміж, але не змогла зберегти шлюб, дітей не змогла народити. А сама на кожному кроці розповідала всім, що її виховувала мачуха.

Ніхто не знав, чому Тетяна має таку долю. Мабуть, тому вона і залишилася незадоволеною в житті. Ні про кого не говорила добре, заздрила Марії, братам. Дружити з ними не дружила, просто вони її запрошували в гості, і вона приїжджала. Марія з братами жила дружно, потоваришувала з їхніми дружинами, часто запрошує до себе у гості. Тому що Марія з Григорієм має великий будинок і доглянутий двір з величезною літньою верандою, є де розгулятися.

І хоч зараз Тетяні перевалило за шістдесят, вона все одно десь у гостях завертає увагу у розмовах, що її виховала мачуха. Брати, коли чують, їм буває незручно за старшу сестру, морщаться при цих розмовах, іноді зупиняють її. А Марія не робить зауваження старшій сестрі, їй незручно, переживає, що Тетяна може ще щось сказати неприємне. Хоч Тетяна не може нічого згадати неприємного про матір, не може навести жодного випадку, щоб мати десь її образила, але все одно продовжує наполегливо всім нагадувати, що вона росла з мачухою.

А її молодший брат Олексій, а тепер він уже всіма шановний Олексій, бізнесмен, добрий і справедливий, він після того, як у дитинстві дізнався все, навпаки став ще більше любити матір. Він був найдобрішим сином у батьків і вони це знали.

Марія струсила муку з рук, поставила пироги в піч і відволіклася від спогадів. Якраз увійшов Григорій із двору, він приготував мангал:

– Ну, що дружина, у мене все готове до ювілею. А як у тебе? Бачу, пироги у печі.

– Так, у печі. Ну що ж, раз у тебе все готово, підемо на подвір’я, будемо потихеньку стіл збирати. Ось бери тарілки та неси на веранду, піду стіл накрию скатертиною.

Першими приїхали їхні діти з онуками, з подарунками, стало гамірно у дворі. Дід Григорій, ювіляр у гарній сорочці, дивлячись на дітей та онуків радів, що виростили вони гідних синів. Невдовзі під’їхали й інші гості, зокрема і Тетяна.

Тетяна, як завжди з байдужим виразом обличчя, ніби й не розлучалася з родичами, привіталася. Кинула Григорію:

– З днем народження тебе! – І пройшла повз, одразу сіла за стіл.

Але ніхто не звертав на це уваги, всі знали, що це Тетяна, а не хтось інший. Григорій у відповідь їй кивнув головою, а Марія бігала з пирогами сюди-туди, розставляла на столі різні смаколики. Всі знають, що вона чудова і привітна господиня, тому часто люблять до них приїжджати. Брати просто люблять свою сестру Марію, та й її гідного і господарського чоловіка Григорія.

Коли сіли всі за стіл, вітали Григорія, а потім був тост за батьків. Як завжди, цей тост запропонував Олексій і, дивлячись на небо, сказав:

– Мамо і тато, ми всі ваші рідні діти, любимо і пам’ятаємо вас.

Усі підтримали, мовчала лише Тетяна, вона вже знає, що тут краще промовчати.

КІНЕЦЬ.