Пролунав дзвінок у двері. Відкриваю, чи стоїть дівчина. З пузом.

— Здрастуйте, я до Андрія. Мене батько з дому вигнав, коли дізнався, що ваrітна. Ось я й прийшла до Андрія, сподіваючись, що, дізнавшись про свого малюка, він не прожене мене, — затараторила вона, ніби заготовлену мову.

— І чим ти думала, коли в ліжко до одруженого чоловіка залізла? — я мало не задихнулася від обурення.  З чоловіком та нашим сином, у вузькому сімейному колі, ми два місяці тому відзначили наше з Андрієм срібне весілля. А він собі вирішив молодуху завести? У голові не вкладається! З роботи приходить вчасно, на дачу їздимо разом, з онуками теж нянькаємося разом. Коли тільки встиг, гад?!

— Як одружений?Чому одружений? Він мені про дружину нічого не розповідав, – промимрила дівчина.

— Ти мені тут овечку з себе не будуй! Миттю волосся повідсмикую!

— Вuбухнула я і зачинивши двері пішла на кухню. Пити корвалол. «Зраднuк! Не пробачу! Тільки заявись додому!..», накручувала сама себе в очікуванні чоловіка з роботи. А потім уnала на стілець і заревіла білугою. Вхідні двері відчинилися, як завжди, о сьомій п’ятнадцять.

— Зінуля, а що за дівчина плаче у нас на майданчику… Опа- на! А в тебе очі чомусь червоні?! Що трапилося?!

— Гад! Сволота! Зрад ник! Заліз під спідницю до молодої, а тепер прикидаєшся?Андрій стояв, роззявивши рота.

— Ти це про що? Чи можеш по-людськи, без криків пояснити? І тут я заплющила очі і розплющила рота. Пригадала всі образи. Навіть те, що він назвав сина Олександром, а не Павлом, як я хотіла.

— Так, здається, я починаю розуміти, — сказав чоловік і пішов до дверей. Повернувся із ваrітною дівчиною.

— Дівчино, скажіть , будь ласка, ви до кого прийшли?

— До Андрія Максимова. Пробачте мені, будь ласка, — тихо промовила дівчина.

— А моє прізвище як?

— Запитав він у мене.

— Самохін, — сказала я і до мене дійшла вся абсурдність моїх звинувачень.

– Максимов живе поверхом вище. Ось він не одружений, – сказав чоловік дівчині, і вона пішла. Чоловік тиждень вдавав, що образився на мене…

КІНЕЦЬ.