Не та давно мені виповнилося 27 років.

Рік тому я переїхала жити в Вінницю, де у мене немає ніяких родичів.

Сама я родом з Запоріжжя, у нас там тоді дуже неспокійно було.

Тепер для мене єдині близькі люди, що знаходяться поруч – це лише мої подруги та знайомі, з якими я спілкуюся тут.

Відразу, як я сюди переїхала і тут стала жити, я влаштувалася на роботу в невеличкий продуктовий магазин, який розташовувався недалеко, звичайним касиром за невеличку зарплату.

Щиро кажучи, я не люблю дуже свою роботу, думаю мене можна зрозуміти, але іншого виходу тоді не було, тому мені довелося погодитися і на це.

Тому я давно мріяла про те, щоб закінчити курси з перукарської майстерності, і почати працювати на дому, в своє задоволення і заробляти гарні гроші.

Я розумію, що хороші майстри цієї справи гарно заробляють, тому покладала велику надію на це.

Нещодавно ця мрія моя стала реальністю – я накопичила потрібну суму, і пройшла навчання по курсах перукарської майстерності і процедурам для волосся.

Поки мені потрібно було набиратися досвіду і професіоналізму, я запропонувала своїм подружкам та новим знайомим побути моделями, щоб користь була для всіх.

На якісь великі зміни довжини волосся, коли мені потрібно було навчитися робити модельні стрижки, вони не погоджувалися, звісно.

Зате із великим задоволенням рівняли у мене кінчики і робили процедури по догляду за волоссям.

Так як я на подругах вчилася і експериментувала, перший час я з них грошей не просила, робила все безкоштовно, хотіла навчитися всьому.

А подруги, в свою чергу, вважали, що роблять мені велику послугу.

Купувала я усі дорогі та якісні засоби сама, витрачаючи чималі гроші, хоча заробляла зовсім небагато.

В такому темпі я працювала майже три місяці: працювала касиром, щоб були гроші на їжу і матеріали для волосся, а у вихідні приймала вдома подружок, і наводила у них на головах “красу”.

Такий робочий графік мене дуже швидко втомив, адже я останні сили і весь час віддавала роботі.

Коли стало зрозуміло, що я вже майже всьому навчилася, вирішила почати брати з клієнтів гроші, в тому числі і в своїх подруг, чого не робила раніше.

Звичайно, як початківець майстер, я спершу встановила символічну плату, і стала напрацьовувати клієнтську базу.

Виходить так, що ті люди, з якими у мене не було дружніх відносин, поставилися до цього з розумінням, адже все одно мій прайс набагато нижче, ціни значно дешевші, ніж ціни в салонах нашого міста, він дозволяє економити багато грошей.

А ось подруги стали обурюватися на мене відразу, як тільки почули про гроші, і говорити на жалість: мовляв, зараз у них складна фінансова ситуація, і заплатити мені вони не можуть, що у них є діти, яких треба годувати, і що за витрати із сімейного бюджету їм потрібно звітувати перед чоловіками при цьому зарплати у них значно вище моїх доходів, а ходити з клоччям на голові вони не хочуть, і тому я нібито повинна піти їм на зустріч.

Загалом мої подруги придумували на ходу багато причин, щоб я і далі робила їм зачіски просто так.

Я намагалася домовитися: пропонувала своїм колишнім моделям робити роботу безкоштовно, взявши з них гроші тільки за витратні матеріали, але ніхто не погодився, таке враження наче змовилися всі проти мене чомусь.

Подруги не вірить, що матеріал для ламінування, випрямлення волосся і інших процедур коштують так дорого, як я їм кажу.

Вони чомусь вирішили, якщо я раніше нічого з них не брала, то й зараз маю робити й далі так.

Краща подружка все-таки один раз мене вмовила, і вмовила зробити одну процедуру для волосся, яка коштує чимало грошей, безкоштовно, скаржилася, що грошей у неї немає на це.

Про це дізналися інші, і тепер надзвонюють: маніпулюють дружбою, вмовляють і ображаються.

Дорікають мені чому я тій пішла на поступки, а їм ні?

Нібито я їм чимось зобов’язана.

Кажуть, що я хочу на них заробляти.

Я своїх подруг ціную, і мені не хочеться їх засмучувати.

Але я ж не можу весь час працювати собі в збиток.

Як навчитися відмовляти близьким людям, і ставити їх на місце без різних суперечок?

Загалом хотіла зробити добро, але гірше стало для мене.

Зараз я сама в чужому місті, економлю на всьому, працюю з ранку до вечора.

Невже люди не розуміють цього? Невже не бачать, як мені важко?

Я не знаю вже після цього, чи взагалі варто робити людям добро.

Я знаю, що якщо відмовлю, то втрачу друзів, яких маю тут.

Як мені правильно вчинити?

КІНЕЦЬ.