Все зіпсувала нова колега, яка прийшла до нас на місце дівчини, що пішла у деkрет, нас дуже здивував неприємний запах, що йшов від неї, ми переглянулись, але промовчали, спочатку подумали, що може людина прямо з дороги з’явилася на роботу, не встигнувши заїхати додому, адже різні бувають ситуації
Колектив у нас жіночий, дружній. Дружні бесіди, спільні чаювання. Все зіпсувала нова колега, яка прийшла до нас на місце дівчини, що пішла у декрет. Нас дуже здивував неприємний запах, що йшов від неї. Ми переглянулись, але промовчали. Спочатку подумали, що може людина прямо з дороги з’явилася на роботу, не встигнувши заїхати додому, адже різні бувають ситуації.
Але наші сподівання не справдилися. Вже минуло два тижні, як ми прийняли Марію до свого колективу, а змін ніяких не сталося. Від неї погано пахне, і ми змушені це терпіти. Та й одяг її не відрізняється свіжістю. Ніхто не хотів порушувати це питання і прямо говорити їй, а одна колега запропонувала поскаржитися директорові. Інші запротестували, не хотілося принижувати жінку, і вирішили натякнути.
Вибір припав на мене. Опиратися було марно і я, зайшовши вранці в офіс, зморщивши носа, сказала: «що це так смердить? Може, у когось у столі що зіпсувалося?». Дівчата заметушилися, почали заглядати в сумки, і розводили руками. Тільки Марія сиділа спокійно, сказавши, що не їсть за робочим столом.
Нічого не залишалося, як спитати її навпростець, чому вона не стежить за собою. Зважилася на це співробітниця, яка сиділа поруч із нею. Та залилася фарбою, схопилася і вибігла з кабінету. Ми сиділи розгублені та певною мірою винні. Але анітрохи не шкодували, бо тягти більше вже не можна було.
За хвилин 15 до кабінету зайшов директор. Запитав, за що ми образили Марію. Ми все розповіли. Виявилося, що це його сусідка, яка доглядає хвору матір.
З жалю він узяв її до себе на роботу. Він розраховував, що на ці гроші вона найме доглядальницю і трохи відпочине від турбот. Але Марія не захотіла витрачати гроші на допомогу, намагаючись встигнути все сама, тому на себе часу та сил не залишалося.
Ми засмутилися, що виявилися такими нетактовними. Потрібно було просто поговорити, запропонувати допомогу. Але та дівчина, що першою їй все висловила, сказала нам, що анітрохи про це не шкодує. Вона їй співчуває, але не розуміє, як людина не може знайти 10 хвилин на душ. Та й одяг випрати навіть вручну можна.
Я з нею згодна, хоч мені й шкода Марію. Ми вирішили вибачитись, але вона звільнилася, так більше не прийшовши на роботу. А ми залишились із неприємним почуттям провини. Осад залишився таким, що ми майже цілий тиждень не розмовляли одне з одним. Та й директор був незадоволений нашою поведінкою.
Ось така історія вийшла у нас на роботі. Мені раніше ніколи не доводилося стикатися з такими людьми. Ми всі зайняті, не мільйонери, але знаходимо час і гроші для різних засобів догляду за собою. Хоча у цьому разі було досить елементарного регулярного миття. Чи я не маю рації?
КІНЕЦЬ.