Моя рідна сестра ніколи не планувала їхати за кордон, але її життя внесло свої корективи.

Копійку до копійки Ольга складала цілих 10 років, поки важко працювала в далекій Італії.

Її дорослі діти вже мали свої власні сім’ї, давно жили самостійним життям і будували своє краще майбутнє.

Про матір вони згадували дуже рідко, але Ользі не було, коли над цим задуматися.

Але, коли вона приїжджала в Україну, в село, в стареньку хатину своєї матері, щоразу одне поперед одного кликали її в гості, говорили, що дуже скучили, сумували за нею.

Аж очі світилися у них, коли мати переступала їх поріг з великими сумками, які тримала у кожній руці.

Ольга відразу діставала смачні гостинці малим онукам, які юрбилися біля неї і весело щебетали, а дітям давала гроші, адже вони воліли самі собі купувати, що вважали за потрібне.

Та довгої її гостини ніхто не чекав, бо нагодувавши матір, діти вже з нетерпінням чекали, коли вже вона поїде додому, щоб не звільняти їй кімнату і не стелити чисту постіль, зайвої мороки ніхто з них не хотів.

діти чекали, коли мати швидше повернеться до себе.

Після таких відвідин у Ольги на душі була велика порожнеча, ще тоді вона твердо зрозуміла, що не хоче набридати дітям.

Сестра стала підозрювати, що на старості років допомоги та підтримки вона від них не дочекається ніколи, це вже й сьогодні зрозуміло.

Зараз у неї єдине що є – це старенька хатина в селі, яка ще від мами дісталася.

Більше на старості її нічого хорошого не чекає.

А в Італії, коли вона щоразу їхала в Україну до родини, її повернення постійно чекав Лоренцо – брат старенької сеньйори, яку доглядала вона.

В Україні в себе вдома Ольга нікому нічого не розповідала про своє життя за кордоном, та й нікого особливо не цікавило її життя там, ніхто ніколи про це й не розпитував, цікавили гроші лише гроші, які заробляла.

Та моя сестра була мудрою жінкою, ще 10 років тому вона стала відкладати гроші для себе, перестала віддавати дітям все до останньої копійки, як перші, роки, адже бачила, що не цінують ні її, ні її праці.

Лоренцо був чоловік немолодий, йому 58, а Ользі 52 роки.

3 роки, як він кликав мою сестру заміж, але вона хвилювалася, що не буде щасливою з ним на чужині.

В Україні у неї діти, онуки, родина, проживати свою старість хотіла з ними, думала житиме з рідними людьми.

Та зараз зрозуміла, що тут особливо ніхто її не чекає, її навіть на ніч стелити поспіль не поспішають.

Останнього разу, коли Ольга приїжджала додому зрозуміла для себе остаточно, що тут вона нікому не потрібна, а там у неї є чужі, але дуже близькі їй люди: сеньйора, яка їй за доньку вважає, Лоренцо, подруги, які стали їй родиною, адже розуміють, яке в неї непросте життя, знайомі.

Там в Італії їй добре, там завжди чекають її повернення, сумують за нею, телефонують мало не щодня, розпитують, як справи там на Батьківщині, всі цікавляться нею, не те, що вдома.

Лоренцо буде щасливим, коли вона погодиться стати його дружиною, адже щиро кохає її.

Ольга вирішила, що потрібно розпочати своє нове життя, відкинути всі турботи та хвилювання.

Байдуже, що скажуть діти, друзі та її велика родина, вона вже буде далеко від них.

Вона сама будуватиме своє щастя, бо життя таке коротке, а їй ще багато потрібно встигнути, потрібно встигнути пожити для себе.

Ольга лише мені це сказала, не знає, як дітям повідомити, або просто нічого не казати, поїхати й все.

Не знаю, що й порадити їй.

Як тут краще вчинити сестрі?

КІНЕЦЬ.