Коли ми відсвяткували наше весілля, то ми з чоловіком переїхала жити у квартиру до його батьків.

Правда, батька чоловіка вже не стало давно, на жаль, залишилася лише його мама.

У неї було два сини, включаючи мого чоловіка Івана.

Виховувала мама їх сама, так склалося в житті.

Іван був старшою дитиною в їхній сім’ї.

А молодший брат чоловіка, Петро, студент, він ще навчається.

Нам трьох було зручно жити в одній квартирі, місця вистачало на всіх, адже вона чимала.

Іван працював на роботі з ранку до вечора, а я доглядала за малюком, адже ми вже мали дитину, і по можливості, час від часу, шукала собі підробітки.

Я трохи часу приділяла своїм заняттям і мої підробітки теж приносили мені чималі гроші.

Моя свекруха, хоча вже тоді була на пенсії, але теж ходила на роботу.

З перших днів знайомства у нас нею складалися дуже хороші та людяні відносини.

Петро, закінчивши університет, відразу переїхав жити в сусіднє місто.

А через чотири роки надумав повернутися додому назад, але вже не сам, а зі своєю дружиною. другою невісткою моєї свекрухи.

У нас, на той час, було вже двоє діток.

Старша донька лише пішла цього року в перший клас, а менша – ходить зараз в садочок.

На сьогоднішній день мама Івана вже перестала працювати, натомість я знайшла собі хорошу стабільну роботу з непоганим доходом, як на сьогоднішній день.

У нас з чоловіком була велика мрія: придбати власне житло, адже ми хотіли мати власний дах над головою.

Тому по можливостях відкладали гроші, щоб згодом взяти квартиру в кредит.

Петро зі своєю дружиною теж вирішили придбати для себе квартиру.

Свекруха наполягла, аби ті купили квартиру в їхньому будинку, і в неї вийшло їх вмовити.

Правда, житло їх потребувало хорошого ремонту, а для цього потрібні були чималі гроші.

Через це ціна була відносно низькою.

Іван відразу домовився з братом, що Петро купляє собі квартиру, а нам дістається квартира свекрухи.

Петро купив трикімнатну квартиру, ми віддали їм усі свої гроші, які збирали всі ці роки.

Після того, як Петро з дружиною купили квартиру, переїхали туди та розпочали ремонтні роботи.

Брат чоловіка разом із дружиною трудилися, як бджілки.

Вони накопичували гроші на ремонт і на подальше весілля.

Вони офіційно розписані, але святкування не було, оскільки вони хочуть влаштувати грандіозне свято, а для цього грошей немає у них.

Наче все було добре спочатку у нас було і у них також.

Але мені зовсім незрозуміло, чому вони приходили кожного дня вечеряти до нас наче до себе додому.

Я не жадібна людина зовсім, але це мені доставляло незручності і я не думаю, що так повинно бути в родині.

Виходить, що ми з чоловіком годуємо всіх, бо свекруха не дає грошей на продукти, і сама їх не купує ніколи, це все на нас.

Мати чоловіка вважає, що раз нам буде її квартира, то ми маємо і зараз забезпечувати усім її, хоча гроші ми дали братові чоловіка, які він доклав до своєї квартири.

Як мама чоловіка завжди нам каже, відкладаю на останній день.

Та ми від неї нічого і не потребуємо, ми взялися її доглядати, тому нічого не маємо проти, хоча, звісно, розраховували, що вона нам теж допомагатиме і у нас буде спільний побут, а не все на нас, щоб вона свої гроші окремо відкладала.

Всіх забезпечую я та Іван.

Ми не тільки продукти купуємо, а й різні речі для дому.

А ще на дітей скільки грошей витрачаємо, люди нас зрозуміють, в кого є діти.

Тому ми маємо рахувати кожну копійку, лишнього собі не дозволяємо ніколи, зараз продукти такі дорогі, що годувати ще одну сім’ю я зовсім не хочу.

Також постійно потрібно чимало коштів вкладатися в свій автомобіль.

Наш автомобіль вже зовсім старенький, і що не місяць, то потрібно везти на ремонт, та й пальне коштує дуже дорого.

Звичайна річ, що нову машину купити ми зараз не маємо за що.

Відкладених грошей тепер у нас нема, бо віддали все Петрові за квартиру.

Ми з Іваном знову старалися пробувати трохи відкласти грошей, проте щось зовсім у нас нічого зараз не виходить, дуже великі витрати маємо на сьогоднішній день, а доходи вже менші ніж раніше.

Приходимо додому після роботи та одразу за стіл, вечеряти.

Після нас сідають за стіл менші, якось склалася у нас така традиція.

Адже син завітав у гості до мами, то як же не накрити на стіл та не нагодувати дітей.

Потім я дізналася, що практично кожного дня свекруха готує для Петра його улюблене м’ясо, а невістці купує дорогий сир, теж її улюблений.

Найцікавіше, що готує вона для них з наших продуктів і бере гроші, які ми відкладаємо на кухні на харчі.

Спочатку після цих всіх гостин дружина Петра, хоча мила посуд та прибирала після вечері, а зараз собі просто за звичкою поїсть та піде додому, наче так потрібно.

А я, своєю чергою, втомлена після роботи, ще маю йти на кухню та прибирати після них.

До цього усі добре звикли вже.

Одного разу я спробувала поговорити про це з чоловіком, але він тільки обурився.

Невже я така жадібна, тим паче це не чужі люди, а наші найближчі родичі!

Ні, мені не шкода було перших два місяці. А це вже продовжується протягом шести місяців.

Одного дня зайшла до них у квартиру, аби віддати кухонний комбайн, який позичала, зайшла на кухню і бачу стоїть новенький холодильник, навіть не розпакований.

Виявляється, що Петро з дружиною його купили чотири місяці тому.

Тоді я вирішила поцікавитися у них, а чому холодильником не користуються, чому навіть вони не вмикають його.

На що мені невістка відповіла: “Так, а навіщо він нам зараз? Ми поки ним навіть не користуємося, бо завжди їмо в нашої мами. А обідаю на роботі”.

Після цієї розмови я вже не хотіла мовчати.

Я, відразу після цього, повернулася додому та сказала свекрусі все, що думаю про все це і про ці вечері її сина з дружиною в нас вдома.

У відповідь від неї я почула:

“Поки я ще є, то буду годувати своїх синів однаково. І про невісток теж не забуду. Ви для мене обоє однакові”.

– Ви собі годуйте, але не забувайте, що продукти, куплені усі лише за наші гроші, а вони ні копійки не докладають до нас, навіть хліба ніколи не принесуть.

– Ну і що з того? Якщо у вас з Іваном будуть якісь негаразди з грошима, то Петро з дружиною допоможуть вам обов’язково в усьому.

Щиро кажучи, мені не віриться зовсім в їхню допомогу.

Я не хочу нікого годувати своїм коштом і від них мені нічого не потрібно зовсім.

Але свекруха продовжує готувати, брат з дружиною приходять та постійно у нас їдять усе підряд.

Щиро кажучи, поки не знаю як мені бути та що робити.

Я дуже шкодую, що ми віддали їм свої гроші, зараз усім добре так жити, окрім нас.

Зробили ми з чоловіком дуже велику помилку, бо свекруха квартиру цю по праву вважає своєю і господарює в ній, як хоче, а ми тут ніхто і право ні на що не маємо.

А що вже зараз можна зробити, щоб не посваритися з родиною?

КІНЕЦЬ.