Коли мені було 16 років, уся моя родина переїхала до Австралії.

Спочатку було складно, але згодом я адаптувався до нових умов.

Проте батько пішов від нас і жив окремо, а батьки згодом розлу чилися.

Були лише мама, сестра і я на чужині. Було нестерпно складно.

Я бачив, як мама зі шкіри пнеться, щоб забезпечити нас сестрою хоча б мінімальними радощами життя.

Зараз я одружений, маю двох дітей та мешкаю в Лондоні.

Нещодавно мій батько зв’язався зі мною після більш як 20-річного мовчання.

Він втратив все і потребує допомоги.

Він хоче, щоб я переконав маму прийняти його назад.

Насправді, батько сильно змінився.

Я думаю, він навіть значно виправився.

Можливо, варто дати йому другий шанс?

Я розриваюся між співчуттям до нинішнього стану та образу мого батька та спогадами про те, як він поводився з нами у минулому. Я не знаю що робити.

З одного боку, моя мати живе одна, і ми з сестрою підтримуємо її матеріально.

З іншого боку, батькові потрібна допомога, і я не впевнений, чи варто просити маму прийняти його.

Це важка ситуація, і я не хочу ухвалити неправильне рішення.

Я заблукав, і мені треба добре подумати перед тим, як щось робити.

КІНЕЦЬ.