Марія Миколаївна встала, як завжди, о пів на шосту – потрібно приготувати сніданок, поробити деякі справи і проводити хлопчиків на роботу.

«Хлопчиками» вона про себе називала чоловіка, Віталія Андрійовича, п’ятдесяти восьми років і тридцятирічного сина Дениса, який поки так і не влаштував своє особисте життя.

Дочка Таня і старший син Борис давно проживали зі своїми сім’ями окремо від батьків.

Сьогодні Марія Миколаївна відчувала себе особливо неважно – останнім часом здоров’я стало підводити – але, нічого не поробиш, обов’язки по дому ніхто не відміняв.

Вона давно звикла до такого життя – день у день готувала, прибирала, прала і обходжувала чоловіка і дітей – і інших варіантів буття для себе якось навіть не уявляла. Правда, іноді вона відчувала себе чимось на зразок меблів або побутової техніки…

-Мамо, де мої джинси? – долинув з кімнати голос сина.

-Так, в пранні ж!

-От же ж! Я їх сьогодні одягнути збирався!

-Так, я ж ще вчора все в прання збирала!

-Забув я! Коли про це думати!

-Ну вибач…

Заспаний і незадоволений син пройшов у ванну. Марія Миколаївна накрила на стіл і заглянула в спальню:

-Віталік, вставай! Сніданок готовий.

-Уже встаю! – пробурчав чоловік.

-І не забудь – тобі треба прямо з ранку Іллі Сергійовичу зателефонувати – ти вчора домовлявся.

-Добре. Я пам’ятаю.

Посадивши домочадців снідати, Марія Миколаївна та сама присіла з краю столу з чашкою чаю.

-Дениско, як там у тебе на роботі?

-Все чудово.

-Хоч би розповів, чим ви там займаєтеся?

-Ма, не морочся! Все одно ти в цьому нічого не розумієш!

-Маша, ну, що ти до хлопця пристала? – втрутився Віталій Андрійович, – займайся своїми справами! Працює, заробляє – і слава Богу.

-Мені ж все-таки цікаво…

-Що тобі цікаво? Ти ж в комп’ютерах нічого не тямиш!

-Скільки разів просила показати! Може, я б теж, як ти, що-небудь там дивилася!

-Що тобі показати? Щоб ти там щось важливе ненавмисно видалила або ще якої біди наробила? Не твоя це – зовсім, телевізор краще дивись!

Марія Миколаївна ображено замовкла, допила свій чай, зітхнула і відправилася в кімнату – треба передивитися платіжки за комунальні.

Закінчивши справу, вона дістала з шафи коробочку, відрахувала потрібну суму і прибрала заощадження на місце. Сьогодні вона йде до дочки – Лариса просила посидіти з Федькою, у неї важливі справи – а по дорозі треба оплатити рахунки. Продукти вона вирішила закупити вже на зворотному шляху.

-Маша, зав’яжи краватку! – заглянув у відчинені двері Віталій.

-Ти Іллі Сергійовичу подзвонив? – нагадала вона.

-Треба ж – мало не забув! – спохватився чоловік.

Провівши «хлопчиків», Марія Миколаївна включила прання, поставила в духовку пампушки з заздалегідь приготованого вранці тіста, яке вже встигло піднятися, вимила посуд, і пропилососила квартиру. На підлозі, в кімнаті сина, під комп’ютерним столом валялась флешка.

Марія Миколаївна похитала головою – «потім би почав шукати, нервувати, кричати – та не дай бог, сам же стати і поламати міг!».

Вона поклала флешку на видному місці біля клавіатури, прибрала залишене сином з учорашнього вечора сміття – якісь упаковки і обгортки від модних якихось продуктів, які він любив гризти, сидячи за комп’ютером – і пішла збиратися до дочки.

Віталій Андрійович вийшов з під’їзду і відразу побачив сусіда Ваську. Сусід товкся біля своєї машини – то ходив колами, то постукував ногою по колесах, то щітки поправляв.

-Привіт, Вась! Чого товчешся? – поцікавився Віталій Андрійович.

-Та, Вєрку чекаю! У неї сьогодні конференція якась – просила відвезти.

Дружина Василя була науковим співробітником і викладала в університеті.

-Розумниця вона у тебе! – з деякою заздрістю похвалив Віталій Андрійович, – не те, що моя.

-Так, Маша у тебе зовсім не погана! Он – постійно метушиться, продукти сумками носить.

-Не погана – господарська, добра, – погодився Віталій Андрійович, – ось, тільки поговорити з нею навіть нема про що! Борщі та прибирання – всі її інтереси. Я це не в поганому сенсі, звичайно.

-Ну, господарство – це теж важливо! – помітив сусід…

Діставши з духовки пампушки, Марія Миколаївна раптом похитнулася – сильно закрутилася голова. Вона присіла на табурет, обхопивши голову руками – потрібно почекати, поки трохи відпустить…

…Віталій Андрійович відкрив очі і тут же схопився – запізнився на роботу! Мабуть, не почув будильник, щоб поспати ще десять хвилин. У коридорі, бурмочучи з приводу куди поділись шкарпетки, взувався Денис.

-Ти що, розбудити не міг?! – докоряв він сина.

-Так, якось з голови вилетіло! Навіть не зрозумів, що ти ще спиш.

Швидко вмиваючись, Віталій Андрійович, ні на що особливо не сподіваючись, за звичкою заглянув в порожню турку для кави, важко зітхнув і випивши склянку води, відправився одягатися.

Увечері, по дорозі додому, він зайшов до супермаркету, щоб купити собі пельмені – Денис точно нічого крім піци взяти не здогадається.

Як він і очікував, син сидів за комп’ютером в оточенні різноманітних обгорток і упаковок, частина з яких валялась на підлозі і доїдав цю саму піцу.

Віталій Андрійович подався на кухню, де в раковині з учорашнього дня були каструля з-під минулих пельменів і кілька чайних кухлів, важко зітхнув і включив воду. Марія Миколаївна вже чотири дні була в лікарні. Віталій Андрійович тільки встиг закинути пельмені, як пролунав цей дзвінок.

Кажуть, люди часом передчуваю біду – але, з ним нічого такого не відбувалося – чомусь він не сумнівався в швидкому поверненні дружини – а разом з нею і звичного життя…

Похитуючись, в якомусь приголомшений стані, Віталій Андрійович пройшов до кімнати сина:

-Мами не стало, – сказав глухо, без передмов.

Денис різко обернувся і очі його зробилися великими, бездонними. Віталій Андрійович, так само, майже несвідомо, повернувся на кухню, не відразу, автоматично вимкнув газ під вируючої каструлею з пельменями.

-Як же так? Як же так! – майже безперервно крутилося в голові – свідомість відмовлялася сприймати дійсність.

Він знову пройшов до кімнати сина. Денис беззвучно схлипував, опустивши голову на клавіатуру комп’ютера, його плечі тряслися. Віталій Андрійович якийсь час безглуздо і безцільно ходив по квартирі, поки в кухні його погляд не натрапив на акуратні, вишиті прихватки, зроблені руками Марії Миколаївни.

Напевно, саме в цей момент остаточно прийшло усвідомлення непоправності.

Схопившись за край столу, Віталій Андрійович сповз на коліна:

-Маша… Машенька! Як же ми без тебе?! Як?!..